АІ ростить покоління, яке може так і не навчитися думати?
Вони виростуть іншими. І побачать те, чого ми вже не вміємо бачити
Кожне старше покоління хоч раз вирішувало, що молодше вже не те.
- Книжка мала вбити пам'ять, навіщо щось пам'ятати, якщо записано.
- Калькулятор мав відучити рахувати.
- Google і Вікіпедія мали привчити покладатись на готове замість думати самому.
- Тепер черга АІ.
Скажу одразу, бо це теза всієї статті. Ця тривога стара як світ і щоразу промахується в головному. Молодь не втрачає здатність думати. Вона вирощує іншу здатність, не таку, як була в нас. І саме ця інша здатність дозволяє їй бачити те, чого старші не бачать у принципі. АІ виростить покоління, нативне до чогось, що ми з вами до кінця так і не зрозуміємо. І це не привід тривожитись. Це привід відійти й дати їм місце.
Цю паніку ми чули про кожне покоління
Почнемо з історії, бо вона лікує від тривоги краще за будь-які аргументи. Ще Сократ боявся, що писемність зробить людей забудькуватими, бо знання переїде з голови на папір. Він був геніальний і помилявся. Писемність не вбила мислення, вона його розширила так, що Сократ навіть уявити не міг.
Далі за списком. Друкарський верстат мав знецінити вченість. Калькулятор мав відучити відчувати число. Телевізор, потім відеоігри, потім соцмережі, потім короткі відео по черзі записували в убивць уваги. І щоразу старші вимірювали молодших старою лінійкою, бачили, що за нею молодші не дотягують, і робили висновок про занепад.
Висновок щоразу був хибний. Не тому, що нічого не змінювалось. Дещо й справді ставало непотрібним. А тому, що звільнена потужність нікуди не зникала, вона перетікала в нове. Покоління, якому пророкували втрату ліку в стовпчик, побудувало цифрову економіку. Закономірність тут залізна: паніку генерує не реальна загроза, а звичка міряти нову людину старою міркою.
Молодь бачить інакше, бо не несе наш багаж
Тепер про механізм, чому свіжий погляд узагалі існує. Він береться не з геніальності й не з особливого таланту. Він береться з відсутності багажу.
Я знаю, як прийнято робити, і це знання економить мені час. Воно ж і тримає мене в колії. Двадцятирічний колії не знає, тому пробує те, що я давно для себе закрив словами так не роблять. Багато таких спроб нікуди не ведуть, і це нормальна ціна будь-якого пошуку. Але в одному випадку з двадцяти виходить те, на що я б ніколи не наважився, бо мене зупинило б правило, якого в нього в голові просто немає. Свіжий погляд - це не надздібність. Це привілей того, хто ще не вивчив усі заборони.
З поколінням 12-20 цей привілей сильніший, ніж будь-коли. У покоління 3-5 років - його частина не пам'ятає світу без АІ взагалі. Для нас це найбільш тривожне в усій історії. Насправді це їхня найбільша перевага. У них немає старої звички, яку треба ламати. Немає до, відносно якого АІ здається або загрозою, або протезом. Для них це просто матеріал, такий самий природний, як для нас олівець. А людина, що тримала інструмент змалечку, робить ним речі, недосяжні тому, хто взяв його дорослим.
Так було завжди. Електронну музику старші називали не музикою. Цифрове фото - не фотографією. Графіті, скейтборд, відеоблог - усе це молоді бачили як можливість там, де старші бачили псування або іграшку. Щоразу нову форму спершу оголошували несправжньою. І щоразу саме вона ставала наступною культурою.
Мускул нікуди не зникає. Він переїжджає
Найчастіший контраргумент звучить так. Гаразд, але якщо машина робить усе, то де ж тоді зусилля, на якому росте людина. Відповідь проста: зусилля не зникає, воно переїжджає на поверх вище.
Коли саме виробництво стає безкоштовним, важким стає інше. Не намалювати, а вирішити, що варто малювати. Не написати, а зрозуміти, що тут варто сказати й чому це когось зачепить. Не згенерувати тисячу варіантів, а мати смак відрізнити один влучний від дев'ятисот дев'яноста дев'яти середніх. Це не легша задача за стару. Це важча. І саме її освоюватиме нове покоління.
Тобто кузня не зникла. Вона піднялась на рівень, на якому нам із вами навіть не треба було стояти, бо нашу енергію з'їдало ремесло внизу. Молодші проскочать рутину, яка тримала нас роками, і зіткнуться зі складнішим викликом раніше. Вони муситимуть мати думку, бо інструмент думку за них не сформує. Він віддзеркалить її, підсилить, але не придумає, що взагалі вартує уваги. Голод нікуди не дівся. Він просто буде про інше.
Що саме вони побачать, а ми ні?
Тепер найоптимістичніше. Прориви народжуються не в тих, хто найкраще знає, як прийнято. Вони народжуються в тих, хто не знає, що це неможливо. Так було з кожним великим стрибком: його робив той, кому забули пояснити, чому так не вийде.
АІ опускає вартість спроби зробити неможливе майже до нуля. Раніше, щоб перевірити сміливу ідею, треба були місяці, гроші, команда. Тепер - вечір і цікавість. І це подарунок рівно тій когорті, яка найменше боїться помилитись і найбільше готова пробувати дивне. Вони прогнатимуть тисячі сміливих спроб там, де ми робили три обережні. А прорив - це майже завжди питання кількості спроб помножене на відсутність страху.
Вони винайдуть форми, естетику й навіть професії, для яких у нас поки немає слів. І ми, найімовірніше, спершу назвемо це несправжньою роботою, точнісінько як старші називали несправжньою нашу. Оце відчуття, що молодші роблять щось несерйозне й не варте уваги, - найнадійніший знак, що відбувається щось нове й важливе. Дратує - значить працює.
Один чесний нюанс, щоб це не звучало як проповідь
Я обіцяв не сповзати в солодкий позитив, тож ось межа. Те, що вони виростуть іншими, - це найімовірніший результат, а не гарантований. У нього є умова. І умова не в дітях, а в нас.
Інше виросте тоді, коли дорослі поруч перестануть витрачати всю енергію на те, щоб виліпити з дитини свою копію. Наша робота не в тому, щоб тягнути молодших назад у наше ремесло й ностальгію. І не в тому, щоб ховати їх від інструмента. Наша робота - не заасфальтувати їхню цікавість власним страхом. Бережіть гру, а не стару навичку. Решту вони зроблять самі, причому краще за нас.
Що з цим робити
Якщо ця тема вас турбує, перше, що варто зробити, - перестати горювати. Перестати оплакувати навички, які подешевшали, і міряти дітей та людей лінійкою, яка вже застаріла. Ми ризикуємо виліпити з них власну копію саме тоді, коли могли б дати дорости до чогось, чого самі не вміємо.
Конкретний крок простий. Наступного разу, коли дитина, учень чи молодший колега зробить щось із АІ, що на ваш погляд неправильно, не кидайтесь виправляти. Спершу спитайте, чому він зробив саме так. У половині випадків ви виявите, що він побачив те, чого не побачили ви. А в цьому й уся суть: свіжа кров цінна не тим, що повторює нас, а тим, що дивиться туди, куди ми вже не вміємо.
Вони виростуть іншими, і саме ця інакшість штовхне АІ вперед. Наступний прорив завжди живе рівно там, де попереднє покоління не змогло глянути.
Якщо у вас перед очима є хтось із цього віку, напишіть у коментарях, що останнє він зробив з інструментом такого, що вас спершу спантеличило, а потім змусило задуматись. Зберімо колекцію того, що молодші вже бачать, а ми ще ні =)