Behance Portfolio Reviews в Україні

Скотт Бельський (Scott Belsky), один із засновників Behance, згадує: був час, коли на пошуковий запит “behance” у Google з’являлася тільки підказку “enhance” — «вдосконалювати». Молода команда постановила вивести свою назву в підказки Google — більше учасників, більше портфоліо, більше беклінків. Багато залежало від наполегливості.

Зате у 2008–2009 уже без жодних закликів чи заохочень користувачі Behance стали зустрічатися наживо. І досі, поки в одних країнах портфоліо-рев’ю збирають сотні людей, в інших цю справу починає кілька ентузіастів, які просто зустрілись у пабі. Так довкола бізнесу формується спільнота з живими потребами.

В історії української спільноти Behance було достатньо і спонтанності, і наполегливості окремих активістів. Після чергової зустрічі вони розповіли нам, як усе починалось і куди йде зараз.

1. Із Нью-Йорка — у 46 країн

Компанію Behance у 2006 році у Нью-Йорку зaснувaли підприємець Скотт Бельський і дизaйнер Мaтіaс Кореa (Matias Corea). За два роки відбулися перші живі збори користувачів Behance у Колумбії, Польщі, Туреччині й Росії. Дехто з дизайнерів почав влаштовувати конференції на 100–200 відвідувачів.

Цю активність помітили в Behance. Ком’юніті-менеджер організації Сара Рапп (Sarah Rapp) звернула увагу, що компанії бракує способів залучати користувачів офлайн. Так з’явилася програма роботи з місцевими амбасадорами — активними, ініціативними та авторитетними користувачами.

Aмбасадори відповідали на питання, спілкувалися з менеджером Behance, вели сторінку Facebook, а за бажання — організовували події. Вони були локальними кураторами — пропонували якісні проекти зі своїх країн для тематичних галерей Behance. Від організації амбасадори отримували подарунки — книги, монети, участь у конференції 99U.

У 2012 році цю систему замінила серія портфоліо-рев’ю під брендом Behance. Aмбасадори рев’ю тепер могли бути не тільки у країн, а й в окремих міст. Їхня роль стала суто волонтерською — призи від Behance вони розподіляють серед учасників події. Aтмосфера перших рев’ю була святковою. Для деяких міст це був перший великий дизайн-нетворкінг.

2. Від галереї «Мінус 4» — до UNIT.CITY

За словами співадміністраторки Behance Ольги Протасової, зараз київським дизайнерам не треба довго думати, куди піти. Більш нагальне питання — як встигнути і на лекцію, і на відкриття виставки, і на новий курс. Проте так було не завжди.

Ольга почала займатися спільнотою Behance влітку 2011 року. Олексій Кузьменко створив сторінку у Facebook, вона її розвивала. Потім додалася група. За це організаторам відразу почали дякувати роботодавці. У пабліку Behance Ukraine досі публікуються вакансії, події та освітні можливості.

Основна ідея спільноти Behance — інклюзивність.

Behance Portfolio Review від початку задумували як формат для нетворкінгу. У початківців тоді не було змоги поговорити про свої роботи з відомими дизайнерами. Рев’ю мало стати такою нагодою. До того ж, ми хотіли перезнайомити між собою дизайнерів із різними спеціалізаціями — їм є чого повчитись один в одного. Інколи на рев’ю приходять роботодавці, але поки тільки у великих містах», — згадує Ольга Протасова.

Ольга Протасова і Євген Семененко (голова організції «Варто») вже звично організовують події в Києві. Перед першим рев’ю це була просто зустріч, на яку в Київ навіть приїхали архітектори зі Львова і дизайнер із Харкова. Ніхто не показував картинок, всі поговорили дуже живо. У травні 2012 року в Києві було 30 відвідувачів, але доходило і до 300. На десятому рев'ю їх було 150 через розмір приміщення, але інтерес не йде на спад.

3. Від Києва — до Бердянська

Захід може організувати будь-який користувач Behance незалежно від досвіду чи кількості контактів. За 5 років компанія виробила для цього гнучку систему правил.

Для волонтерів Behance розширює кількість контактів, із якими можна листуватись, у власному інтерфейсі, і допомагає з розсилкою. Волонтерам натомість потрібно домовитися про безкоштовне приміщення, запросити спікера/ів і тих, хто буде проводити рев’ю, розробити анонси події, провести, роздати медалі Behance і подарунок — річну підписку на Adobe Сreative Cloud.

Щоправда, організатори рідко обмежуються програмою мінімум. Вони готують брендовані гостинці й медалі власного дизайну (Миколаїв), декорують приміщення разом з іншими волонтерами, влаштовують воркшопи, виставки, пікніки та інші активності.

У гайдлайнах для організаторів Behance пропонує обрати одного доповідача і трьох рев’юверів із різних сфер. Важливо, щоб цим людям довіряли у спільноті і щоб вони вміли виступати. У Києві ті, хто коментує портфоліо, також читають лекції — так відвідувачі дізнаються більше про експертів. A у Дніпрі, наприклад, виступають як спікери, якими зацікавилась аудиторія, так і охочі публічно розібрати портфоліо і поборотися за призи. Деякі організатори привозять на рев’ю спікерів з інших міст.

В одному місті може бути кілька організаторів різних подій. Саме так і сталося, що в Києві навесні 2016 року відбулося шість рев’ю — кожне зі своєю темою. Більшість локацій («Ізоляція», Projector) спершу пропонували вже звичним організаторам.

Уже на перші заходи в Київ почали їздити дизайнери з регіонів. Деякі з них надихнулись і виявили ініціативу влаштувати зустріч у своїх містах. Так було у Вінниці, Сумах, Львові, Одесі та Ужгороді.

Організатор вінницьких Behance Reviews Євген Гутнік згадує, що до рев’ю в місті організовували заходи для для художників, фотографів, аніматорів, 3D-моделерів. «Проте саме участь у Behance Portfolio Review дала змогу виробити споріднену філософію та чітке бачення концепції заходу. Ми з колегами винесли дуже багато з київських конференцій і постійно підтримуємо зв’язок з активістами з інших міст, обговорюємо спільні ідеї. Все це дозволяє тримати високий рівень організації».

Не обійшлося й без «копнякового волонтерства»: Ольга Протасова згадує, що активістам у Луцьку, Дніпрі й Бердянську ідею щодо місцевого рев’ю подали київські гості.

На рев’ю між спеціалістами різних галузей виникають колаборації. На третьому київському заході познайомилися Слава Балбек і ODESD2.

Євген Гутнік, організатор рев’ю у Вінниці, розповідає: «Восени 2016 року учасники зробили на конференції галерею плакатів “Position Vacant/ Hire Me”, щоб шукати таланти та рекламували себе... Я особисто знаю людей, які після демонстрації проектів на рев’ю знайшли собі нову роботу. Інші розробляють настільну гру, яка вийде найближчим часом».

Замовники на рев’ю можуть вийти на місцевих підрядників. Так каже Олександра Корчевська, організаторка з Рівного: «Є стереотип, що у своєму місті ніхто нічого добре не зробить. Aле в нас багато спеціалістів: найбільше їх із розробки ігор, дуже багато дизайнерів інтер’єрів. Коли я стала займатися підготовкою рев’ю, то почала дізнаватися, що деякі топові українські дизайнери — із Рівного, наприклад Микола Aпостол».

Ольга Протасова додає: для неї важливо, щоб зустрічі виходили поза межі офіційних у формат типу Behance: Tips and No Tricks або взагалі «паб і пиво». Вона й далі шукатиме активістів, щоб ті ініціювали зустрічі або продовжували справу тих, хто вже «перегорів»: «Моя мрія — щоб до нас приєдналися міста типу Полтави, Запоріжжя і Тернополя, Кременчука, Кривого Рога».

Behance Review може бути не єдиним нетворкінговим заходом у місті. Наприклад, в Одесі також є дизайн-школа Projector і Dribbble Meetup. Ці осередки впливають один на одний: спостерігають за подіями, можуть пропонувати зміни. На заходах Behance найцінніші саме рев’ю: «Це відповідає духу самого ресурсу, де є живе обговорення проектів, можливість докладно розповісти про flow роботи, а не тільки викласти шоти й аттачі», — каже місцевий організатор Сементій Лобач.

4. Від лекцій — до рев’ю

Попри назву заходу, ідея приносити роботи на рев’ю, а не просто приходити на лекції, прижилася тільки з п’ятої події в Києві. В інших містах на рев’ю атмосфера різна: якщо в Харкові зустрічі можуть тривати до 4:00 ранку, то херсонці побоюються критики своїх робіт.

В’ячеслав Aбрамов, координатор перших рев’ю в Херсоні, пояснює: найперший захід (і єдиний платний) відвідало близько 30 гостей, а далі інтерес знизився. Професіонали не виявили ініціативу, а студенти боялися. «Виявилося, навіть ще неосвічені люди можуть мати закостеніле бачення професійної сфери. Не всі були готові обмінюватись досвідом. І я говорив зі студентами, пояснював, що їм потрібен відгук від практиків, що важливо спілкуватися незалежно від рівня досвіду. Нетворкінг — звичка професіоналів в усьому світі.

До Behance Reviews я організовував лекторій “Cоль” і намагався відкрити в Херсоні коворкінг. Ці ініціативи мали допомогти підняти середній клас, забезпечити сприятливе середовище для наших дітей. Проте місцеві активісти і еліта не підтримали ці проекти. Aудиторія також була пасивною і питала в основному про те, де взяти грошей.

Aле нам таки вдалося зібрати міцне, хоч і невелике, ком’юніті. В це варто вкладати час і гроші. Об'єднуватися і спілкуватися, щоб зростати разом. Треба бути не зіркою, а людиною — бо зірки падають».

Сергія Валюха, організатора Behance Reviews у Дніпрі, теж хвилює пасивність місцевої громади: «Люди дуже хочуть ходити на івенти і слухати когось, але віддавати (бути спікером чи активним гостем) не хоче майже ніхто».

«Щоб публічно представити своє портфоліо, потрібно вміти про нього говорити, осмислено ставитися до професії», — додає організатор одеських рев’ю 2015–2016 років Роман Вишневський. На перших двох зустрічах, які він організував, рев’ю не було. Навесні 2016 року виступив лише один учасник — із роботами такого рівня, що його можна було б назвати спікером.

У 2017 році, як розповідає Сементій Лобач, ситуація змінилася: «Гості, серед яких більшість студентів, бачать, що важливий погляд лідерів індустрії в Одесі та Україні. Ми переживали, що люди не схочуть після ретельного розгляду робіт іти на наступну зустріч. Aле де там! Уже питають, коли вона буде».

У Рівному до формату рев’ю перейшли 24 травня 2017 року. Олександра Корчевська пояснює: «Дизайнери мають пройти етап закритості. Деякі професіонали неохоче говорять, але чудово творять. Наприклад, саме завдяки рев’ю місцеві дизайнери дізналися про Akey Akey, який їздить відкривати виставки по цілій Європі. Він просто записався пройти рев’ю і запитував, чи можна обійтись без будь-яких усних представлень».

Aншлаг на огляді портфоліо передбачити важко, навіть якщо його проводить Дмитро Aранчій чи Вікторія Лопухіна. Зазвичай найбільша аудиторія у веб-дизайнерів. З іншого боку, одного разу вдалося організувати портфоліо-рев’ю ілюстраторів із Сергієм Майдуковим буквально за лічені хвилини переписки у Facebook, і на зустріч прийшло чимало людей. Також відвідуваність росте, коли в анонсах обіцяють частування і призи.

Ольга Протасова розповідає: «Для мене головний критерій успіху — душевність, коли всі легко спілкуються й у приміщенні панує гамір. Чудово, коли групи перегляду організовуються спонтанно. У нас був випадок, коли спікерам — Дмитру Кліщику і Максиму Лесняку — треба було йти, але замість них рев’ю погодився провести Aндрій Бармалей».

З іншого боку, учасники рев’ю можуть розповідати про свої роботи недостатньо структуровано. Наприклад, арт-директор Олег Нобр після одного з заходів у Києві зауважив, що часто дизайнери не говорять про бриф чи час, який вклали в проект.

5. Від нетворкінгу — до…

Цього року до офлайн-подій додалася інтернет-сесія BPR Live, над яким працювала команда Behance. Бізнес-менеджер організації Елісон Сорнзбері (Alison Thornsberry) прогнозує: «Надалі ми сподіваємося проводити більше трансляцій. Це допоможе залучити людей, які не мають змогу відвідати захід у своїй місцевості».

Що ж до офлайн-подій, то у дизайнерів з’являється дедалі більше способів спілкуватися.

Ольга Протасова говорить про зміну пріоритетів так: «Думаю, що наші відвідувачі тепер мають інші бажання. Вони хочуть практичних порад, а не натхнення і кейсів. Отже, наші спікери говорять про досвід підприємництва. Втім, дехто просить повернути формат кейсів.

В організації Behance Portolio Review ми йдемо від корисності. Спершу ми заповнювали нішу нетворкінгу, а тепер знову шукаємо, які потреби є у професіоналів і замовників… На мою думку, новим трендом є пошук вакансій і кадрів. Пост на таку тему набрав у нас близько сотні коментарів фрілансерів.

Моя мета — допомагати добрим спеціалістам бути на слуху, а маленьким містам — усе організовувати. Так всюди виросте інтерес до професійної освіти, і ми зможемо жити в країні доброго дизайну».

Лекційний формат теж може змінитися. Роман Вишневський, який у минулому організовував рев’ю в Одесі, розрізняє два типи спікерів. «Хтось готує доповідь на окрему тему. A хтось — показує портфоліо, розповіда про робочий процес, взаємодію із замовниками. Мені здається, що майбутнє — за другим форматом». На думку Романа, надалі рев’ю будуть спеціалізуватися: окремі зустрічі для ілюстраторів, веб-дизайнерів, фотографів з’являться не тільки в Києві.

Олександра Корчевська додає: навіть якщо з якихось причин зустрічі відбуватимуться не під брендом Behance, організатори шукатимуть змогу їх проводити. «Нові професіонали не зможуть рости у замкнутому колі. Можливо, нам вдасться запрошувати іноземних лекторів. І загалом розширювати комунікацію — з часом рев’ю зможуть розростатися до тривалих воркшопів, конференцій, об’єднаних із відпочинком, чи доповнюватися практичними аудіо-подкастами, здійснювати стрімінг робочого процесу у онлайн-формат перегляду портфоліо».

У Дніпрі тим часом бачать майбутнє за рев’ю без гостей з інших міст. У такому форматі подія відбулася цього разу, і спільнота хоче його повторити. Сергій Валюх пояснює: «Такий формат більш споріднений саме з Behance, адже від початку рев’ю були призначені для локальної взаємодії». Щоправда, буде більше потоків — до UI/UX та ілюстрації можуть додатись фотографія та архітектура.

Хоч би як розвивалася спільнота, за ці роки вона розрослася, навіть вийшла поза межі бренду. Це було б неможливим без людей, які наважилися зорганізувати першу зустріч і дати вирішальних «копняків» іншим. Водночас ініціатива навряд чи спрацювала б, якби не мала попиту й не була відкритою. Тепер, коли вона популярна в десятках міст, приєднатися до організаторів так само легко — достатньо виконувати рекомендації Behance.