Борщ наш: гастрономічна культура як поле бою за Україну

Матеріал створено на основі подкасту «Фронт креативних індустрій» з Сашею Фідкевич, підприємицею та партнеркою проєктів Євгена Клопотенка. Усі посилання на подкаст шукайте наприкінці матеріалу.

Саша Фідкевич та Євген Клопотенко

Чим жила команда Klopotenko до війни

Олександра Фідкевич у минулому операційний керівник автопарків, а зараз — партнер Євгена Клопотенка, одного з найвідоміших гастроблогерів України. Разом вони працюють над вдосконаленням культури харчування в Україні та популяризують традиційну українську кухню всередині країни та за її межами.

Особистий бренд шеф-кухаря Євгена Клопотенка об’єднує в собі декілька проєктів. Один із них — Cultfood, що має на меті реформувати шкільне харчування. У межах ініціативи команда Клопотенка розробляє збірки з рецептами, адаптованими для українських шкіл та садочків. Ба більше, Євген займається і трансформацією кулінарної освіти: навчає кухарів та запрошує кращих із них на роботу до своїх ресторанів. Заклади харчування — ще один напрям роботи команди. У Євгена таких декілька. Найпопулярніший із них — «100 років тому вперед»,— повністю руйнує стереотипи про традиційну українську кухню і пропонує гостям кулінарний інтерактивний досвід та переосмислені українські страви.

Крім того, команда бренду працює як окремий медіахолдинг, розвиває власний сайт із рецептами klopotenko.com та створює кулінарні книжки.

Усі проєкти Клопотенка виражають спільну філософію бренду — покращити культуру харчування в Україні та популяризувати українську кухню за кордоном. Бо вірить, що через їжу можна не тільки змінювати суспільство, а й доносити нові сенси та повідомлення. А за своєю суттю — вона є чимось більшим, аніж просто способом втамувати голод.

Популяризація української кухні у світі, як місія, була закладена в основу проєкту ще минулого року, але війна ще більше посилала її важливість і стала рушійною силою для створення нових проєктів.

Що ви готуєте на Новий рік та Різдво?

Ми рідко про це замислюємось, але гастрономія — це дійсно частина культурного коду країни.

Бо навіть якщо музику сприймає не кожен, то їжу люблять усі. Її неможливо ігнорувати, а значить, це важливий канал трансляції культурних повідомлень. Проте постає питання, а яку їжу ми любимо та вважаємо своєю, а головне, чому?

Самі того не розуміючи, ми передаємо через їжу певні традиції та формуємо асоціації. Те, що ми їли в дитинстві пов’язує нас із домом і родинними звичаями.

Втім, у більшості з нас закріплений зв’язок зі стравами, які були нав’язані радянським союзом. Це здебільшого стосується святкових страв. Новий рік для нас — це «Олів’є», «Шуба», «Крабовий». Втім, ці страви прийшли до нас зі столу СРСР, а з ними в парі й представники радянської культури: фільм «Іронія долі», персонаж Дід Мороз і «Блакитний вогник».

Їжа завжди існує у зв’язці з культурою, а значить має прямий вплив на нашу ідентичність.

Вона не лише виражає наші побутові звички, але і створює сприйняття культури загалом. Ми чудово знаємо, що піца — це італійська страва. А суші — японська. Не спільна. Історії приготування та споживання цих страв також несуть у собі інформацію про звичаї та культуру певного народу. І тому — популяризація їжі у зв’язці з культурою — це спосіб популяризації країни.

Чому борщ не можна було залишити спільним

У квітні мережею почали ширитися скарги речниці МЗС росії Марії Захарової про те, що в росіян начебто «забрали» борщ. Вона заявила, що українці забороняли кулінарні книги, щоб ні з ким не ділитися рецептом борщу і нахабно присвоїли собі цю страву. А також в традиційній пропагандистській манері наголосила, що: «Засекречування рецепта борщу — це і є нацизм, ксенофобія, екстремізм».

Не всі зрозуміли, через що так переймалася пресаташе країни-агресора. А річ у тім, що ЮНЕСКО вніс борщ до культурного нематеріального спадку України. Офіційно. Борщ наш!

Тепер цей бренд закріплений за українцями, а закордоном більше не писатимуть в описі до страви «russian soup».

Насправді ж ця перемога на гастрономічному фронті не далася легко. Команда Klopotenko ще у 2019 році звернулася з відповідною заявкою в ЮНЕСКО. Весь цей час тривала активна боротьба за борщ. Команді необхідно було довести вагоме значення борщу в українській культурі та створити галас навколо страви. Роль у нього ж справді є визначною: щонайменше 3 покоління господинь готували борщ у різних куточках України за різною рецептурою.

Але справді, чому це так важливо, і чому борщ не можна було залишити спільним? Бо борщ — наша культурна спадщина, яка несе в собі українську ідентичність. Це те, що вирізняє нас від росіян і проводить чітку межу між двома народами. У нас різна мова, історія, традиції й кулінарні звичаї, які росія століттями намагалася або знищити або привласнити собі і вбити в них національні ознаки.

Визнання існування в українців власної народності та культури неприпустиме для «руського міра». Тож, ми всіма силами маємо боронити свою спадщину і відроджувати традиційну українську кухню.

Борщ став однією з речей, яка об’єднує під час війни українців з усього світу. Українські переселенці готують страву іноземцям на знак вдячності за допомогу. Так вони поширюють українську кухню закордоном та заявляють про свою ідентичність. Євген Клопотенко навіть запустив у своїх соцмережах флешмоб «Борщ подяки», у якому закликав українців готувати борщ по всьому світу та поширювати історії про це під хештегом #ThankYouVeryBorscht.

Робота команди Клопотенка під час війни

З початку війни їжа стала важливим маркером того, що відбувається в суспільстві.

За лічені дні на сайті klopotenko.com з’явився рецепт страви «Руській воєнний корабель, іди на…», який швидко став вірусним. Саме він ознаменував підхід до комунікацій, який творці проєкту обрали на час війни.

Коли в країні відбувся дефіцит продуктів, це відбилося й на контенті. Команда Klopotenko ділилися рецептами простих страв із доступних на той час інгредієнтів.

Нещодавно почав ширитися мережею твіт «русня під Ізюмом — це як рецепт Клопотенка». Відповіді від бренду довго чекати не довелося й за декілька днів вони випустили рецепт рубленого м’яса з аналогічною назвою. Згодом виник рецепт шарлотки з яблуками сорту Антонівка та діркою всередині. Цю страву Клопотенко присвятив ЗСУ. Ключова стратегія комунікацій команди полягала в готовності реагувати на те, що відбувається в інфополі й бути гнучкими до змін.

Крім того, з перших тижнів війни Євген Клопотенко почав вести боротьбу на закордонному гастрофронті: давав інтерв’ю міжнародним ЗМІ, влаштовував спільні майстер-класи із шеф-кухарями з різних країн і розповідав усьому світові про незрівнянну українську культуру та їжу.

Втім, не лише про борщ. На одному з таких майстер-класів він вчив готувати кримські чебуреки, унікальну страву з української історії, яку створили кримські татари. Так, кожен український рецепт поширений закордоном ніс у собі насамперед зміст та культуру, а вже потім — смак.

Їжа — це про підтримку

Під час війни їжа перетворилася ще й на важливий прояв підтримки, а для когось стала своєрідною медитацією. Не дивно, що в перші дні люди продовжували цікавитися рецептами із сайту klopotenko.com — готували сирники, налисники та навіть жульєни. Кулінарія була для них тією рутиною з довоєнного життя, що допомагала долати стрес.

Пізніше команда Klopotenko дізналася, що вони, самі того не знаючи, годували ще й солдатів прямо на фронті. В одному з київських батальйонів, що перебував на передовій став у пригоді збірник рецептів Євгена, створений для шкільних їдалень. Так, технологічні картки з рецептами страв, що до війни змінювали культуру харчування школярів отримали друге призначення — допомагати годувати смачними та простими стравами українських захисників.

Нещодавно команда Klopotenko запустила ще один важливий проєкт «Спільно | твоя підтримка поруч». Його ідея полягає в тому, щоби навчити батьків готувати разом із дітьми. А ще — підтримати дітей, які постраждали від війни психологічно. Бо війна це великий стрес, а коли готуєш — добре концертуєшся та відчуваєш емоційну стабільність. Для цього до кінця листопада Євген та команда проводитимуть майстер-класи для дітей, що були позбавлені дому через війну й переїхали в інше місто.

Як поширюється українська кухня

Українська культура активно популяризується закордоном, у тому числі гастрономічна. Наразі увесь світ активізував увагу до України, це відчувається й у галузі кулінарії. Нещодавно команда підписала контракт на створення книжки українських рецептів англійською мовою для ринку США. У лютому 2022 року почала працювати англомовна версію сайту Klopotenko. Відтак відчутно збільшилася іноземна аудиторія. А чи не єдиний спосіб розвивати українську кухню зараз — поширювати її серед міжнародної спільноти. Це пов’язано з тим, що через війну гастротуризм став неможливим.

Однак багато закладів уже зараз активно працюють над осучасненням української кухні й готові знайомити світ з українськими стравами після перемоги.

Гастрономічною столицею України вважається Львів. І не дарма, адже там зародилася практика не тільки готувати смачну їжу, а й дарувати відвідувачам певний досвід. Цю традицію успішно продовжують нові ресторани, руйнуючи комплекс меншовартості української кухні та створюючи сучасне гастромистецтво по-українськи, серед них і проєкти Євгена Клопотенка.

Слухайте подкаст на зручній для себе платформі

Відтворюйте на YouTube:

Або обирайте зручний майданчик:

Фотографії надано командою Саши Фідкевич та Євгена Клопотенко

2050