Чому Ільяхов не допоможе в українських текстах
🤌 Нам не треба вигадувати, як боротися з канцеляризмами
Всі канцеляризми, які можна знайти в українській — з російської. Замість них у нас вже є нормальні живі українські відповідники. Нема сенсу розрізняти, де канцелярщина, а де звичайний русизм — у них одне коріння. Нам тільки відслідковувати й вичищати.
🤌 Українські канцеляризми — не те, що російські
Серйозно. Те, що українській живій мові не властиве, в російській — звичайна справа. Тобто Ільяхов з таким навіть не бореться.
Ось дивіться:
- Минулого року — в прошлом году — торік
- Домоволодіння — домовладение — домовласність
(Ще часто можна зустріти будинковолодіння, не зафіксоване навіть в словниках)
- Сумновідомий — печальноизвестный — горезвісний
- До цього часу — до этого времени — досі
- Неодноразово — неоднократно — нераз (не раз)
Заманливий — заманчивый — спокусливий
- Не залишається нічого іншого — не остаётся ничего другого — немає іншої ради
І трохи незвичного:
- «Не доводиться» від російського «не приходится», у нас є наше «годі»: Мені й говорити про те годі.
- «У залежності/залежно від» — російське «в зависимости/зависимо от», натомість у нас є форма «як до»: Не знаю, чи нарахують премію, як до настрою бухгалтерії.
Добірка за матеріалами праці С. Караванського.
А як так вийшло, що у нас все готове?
Норми літературної української фіксувались від живої мови. Взагалі першочергово — це жива мова: нею говорили на величезній території, а тим часом писали церковнослов’янською. Потім Іван Котляревський опублікував «Енеїду» і понеслась жива мова по книжкам, поки то все не прикрили. Далі українську то заперечували, то забороняли, то унормовували та наближали до російської, ну ви знаєте.
Російська ж навпаки — з паперу до рота, спочатку нею писали, а тільки потім заходились розмовляти. Саме тому Максиму Ільяхову знадобилось створити ціле вчення, щоб боротись з тими конструкціями.
Тут слизька тема для срачу, тому до моїх тверджень додаю уривки. Пропоную до уваги те, що пише Володимир Даль. Це той, що уклав «Толковий словарь живого великорусского языка», його можемо не підозрювати в тлумаченні на користь української.
Матеріали «Толкового словаря живого великорусского языка», том 1. Нижче кортко наведу висновки, кому лінь буде вчитуватись.
Ось що цікавого Володимир Даль нам повідомляє:
- У 1863 році, 159 років тому, в Російській імперії мовознавці виділяли чотири групи наріч: верхньоруське (має в собі новогородське, північне та інші), нижньоруське, середньоруське та московське, яке прийнято за «образцовое» як мова влади, документів тощо.
- Але московським наріччям власне говорять тільки в самій Москві, та й далеко не всі.
- Напівніч від Москви (а ми зараз відносно Москви на південь) Даль зустрічає «малоруський» говір. Ба більше, «малоруський» говір бігає по Новгороду, Твері, Пскову, Архангельску, Вологді, Пермі. Поки московським наріччям говорять тільки в самій Москві, нагадаю.
- Самостійно відмічає спільні риси новогородського наріччя та «малоруського»
- Не втямлює, звідки «малоруські» слова на півночі, адже за офіційною версією на тих теренах спочатку сталась Татаро-монгольска навала, а потім малороси показались з-за Карпат (це якщо коротко). Версію сформулював Міхаіл Погодін, можна заглибитись.
- Сам не розуміє, де той кордон між наріччям, говором і мовою, приходить до того, що важить політика і сперечатись з законом щодо «панівної» мови нема ніякого права.
Зацініть просто співвідношення
🥲«Катю, що ти верзеш? Нормальні українські слова та словосполучення називаєш канцеляризми і русизмами, у нас же мови споріднені, ало!»
По-перше, так, слова нормальні. Начебто. Їх вживання нормалізували в поточних варіантах послуговування.
Наприклад, слово «спекотно» українське? Вважається, що так, нормоване і є в словниках. А ви від живої людини його чули? А я скажу, що «спекотно» ніде зафіксовано аж до українських словників, виданих в 60-х роках 20-го століття.
В наступних постах я дам інструмент і ви самі зможете подивитись, що раніше було: наші питомі відповідники чи ті «нормальні українські слова».
По-друге, то здається нормальним, поки перекладаєш в голові слово за словом, а не комплексно одиниці сенсу. І це триватиме ще довго, тож наша мета — почати бачити занесене, якому є український відповідник.
Так, я буду говорити про переклад. Багато тих, у кого думки ще довго будуть народжуватись російською чи на російський лад. А шо хотіти? 350 років зросійщення, ало.
По-третє, не споріднені. Якби ми не знали російську, ми б їх так само не розуміли, як і вони нас зараз. В цих мовах спорідненої (не спільної!) лексики всього 60%.
Просто додаю шмат з праці професора Констянтина Тищенко:
З-поміж 82 специфічних рис української мови (звукових і граматичних) 34 є виключно українськими. Тобто інші риси є і в інших мовах, а ось 34 нема більше ніде.
До речі, ексклюзивних українсько-білоруських рис є 4, а українсько-російських – жодної.
Аналогій (тобто схожі, але не тотожні), одночасно спільних з іншими мовами:
- верхньолужицьких і білоруських по 29
- нижньолужицьких 27
- полабських 19
- словенських 18
- російських 11
Показово, що решта слов'янських мов (половина: 7 з 14) має з українською по 20-21 спільній риси на півдні і по 22-23 спільні риси на заході, що достатньо унаочнює справжні історичні зв'язки української мови та її справжнє місце в колі слов'янських мов.
Замість висновку. Отже, якщо ви з тих, хто досі навідується на всілякі «Давай пиши», закінчуйте, бо вони так само не допоможуть, як й Ільяхов 🤪
Більше цікавинок про редактуру українською шукайте на каналі Писанка https://t.me/pysanka_edit.