«Дизаріум» як платформа для глобального діалогу в дизайні: інтерв’ю зі співорганізаторами

5 жовтня, в суботу, у Львові відбудеться наймасштабніша всеукраїнська дизайн-конференція «Дизаріум». Подія об’єднає провідних фахівців у галузі дизайну, маркетингу та креативних індустрій. 

Серед спікерів — Андрій Федорів, засновник і CEO Fedoriv Group, Паша Вржещ, співзасновник і креативний директор Banda Agency, Наталя Фільварова, лідерка UXR у Google, Володимир Смирнов, дизайн-директор Spiilka Design Büro, а також Стефан Заґмайстер, один із найвпливовіших графічних дизайнерів світу, який виступить у Львові наживо.

Крім участі наживо, всі охочі можуть запланувати перегляд прямої трансляції на CASES.

У цьому матеріалі ми поспілкувалися зі співорганізаторами конференції, Юрієм Галюком та Юліаною Саврук, щоб дізнатися, як захід сприяє розвитку глобального діалогу в дизайні.

Чому є важливим залучати міжнародних спікерів до таких заходів, як Дизаріум?

Міжнародні спікери — це передусім громадяни різних країн, які мають свої уявлення, стереотипи або ж можуть зовсім не мати знань про Україну та те, що тут відбувається, — ділиться Юліана.

Коли ми запрошуємо їх на захід, стає очевидно, що багато хто справді дуже хвилюється, особливо якщо йдеться про участь офлайн. Дехто вважає, що тут відсутнє мирне життя і відмовляється приїжджати, а найсміливіші, хто все ж наважується, дуже ретельно готуються до поїздки та переживають. Це запрошення завжди працює у дві сторони: для нас це можливість показати, що, попри війну, ми продовжуємо розвивати індустрію; їхня участь демонструє підтримку України, особливо в умовах війни та складної політичної ситуації. Окрім цього, ми можемо публікувати статті про наші заходи в іноземних медіа, оскільки міжнародні спікери часто мають теплі контакти з цими ЗМІ та допомагають нам із поширенням інформації, таким чином показуючи: «Я тут, і тут усе добре. Люди продовжують рухати світ вперед, і я їх підтримую!».

Часто нас рятує те, що наші спікери підтримують нас особистими рекомендаціями. Наприклад, коли я запрошувала Стефана Заґмайстера, інші спікери, які вже співпрацювали з нами, просто казали йому: «Це хороші хлопці та дівчата, їм можна довіряти, я провів з ними чудовий час». Це допомагає їм переосмислити своє життя в мирних країнах Європи. Вони часто відчувають сором за те, що не роблять таких цінних речей, як наші дизайнери, які, попри все, продовжують творити. Після таких подій вони часто кажуть, що повертаються додому іншими людьми. Це вражає.

Ми продовжуємо підтримувати контакти та робити спільні проєкти, оскільки навіть процес розробки проєкту разом є дуже цінним досвідом.

Які нові ідеї або підходи в дизайні можна очікувати від іноземних спікерів, які відрізняються від українського бачення?

Дизайн як явище мав на кілька століть більше часу для розвитку в тих країнах, звідки до нас приїжджають спікери. Оскільки провідним дизайнерам немає за ким спостерігати, вони відчувають більше сміливості та зухвалості втілювати ідеї, яких ще ніхто не реалізовував, — розповідає Юрій.

Крім того, іноземні спікери чудово знають своїх попередників. І це природно. Наприклад, в Австрії, батьківщині нашого цьогорічного спікера Стефана Заґмайстера, існують цілі бібліотеки, присвячені мистецтву та дизайну. Завдяки цьому вони відчувають себе впевненіше у своїй професії.

Я вірю, що це надихатиме нас ставати самостійнішими. Сподіваюся також, що це допоможе подолати залишки комплексу меншовартості. І хочу вірити, що цей досвід вмотивує нас переосмислити значення українських дизайнерів і заповнити бібліотеки їхніми роботами.

Чи є теми або тренди в міжнародному дизайні, які можуть суттєво вплинути на розвиток українського ринку?

Безсумнівно, це інклюзивний дизайн. Ми зараз проходимо період, коли поступово виходимо зі стану ізоляції людей з інвалідністю від суспільства. Це стимулює місцевих архітекторів, будівельників, дизайнерів і підприємців впроваджувати стандарти доступності, враховуючи потреби людей з інвалідністю, — пояснює Юліана.

Глобальні тренди, зокрема дизайн універсального доступу (Universal Design), суттєво вплинули на розвиток громадських просторів в Україні. Сучасні парки, школи, лікарні, дитячі майданчики та транспортні вузли дедалі частіше будуються з урахуванням потреб усіх категорій людей. Наприклад, у Києві, Львові, Харкові та інших містах все більше проєктів включають інклюзивні рішення.

Що стосується дизайну зброї, то можна порівняти західні зразки з радянськими чи українськими. Західне озброєння часто розробляється з акцентом на зручність використання та мінімальну підготовку. Натомість радянське озброєння потребує більше навчання та досвіду для ефективного застосування. Західні системи зазвичай спроєктовані як більш модульні й ергономічні, тоді як радянська зброя, наприклад, АК-47 чи ПКМ, відрізняється простотою конструкції, але має менше можливостей для адаптації під індивідуальні потреби. Сьогодні українці намагаються створювати засоби ураження, які є дешевими, зручними та простими у використанні, наприклад, морські дрони Sea Baby. Відповідно, ринок трансформується та адаптується, забезпечуючи комфортність і доступність для користувачів.

Щодо інклюзії, в Радянському Союзі не було спеціальної інфраструктури для людей з інвалідністю. Їх ізолювали в спеціальних закладах. Після Другої світової війни багато ветеранів, які отримали поранення та стали інвалідами, були відправлені в закриті пансіонати та інтернати далеко від міст, щоб не підривати образ «сильного та непереможного» суспільства. Це створювало ілюзію, що таких людей у суспільстві немає.

Зараз ми намагаємося максимально розвивати доступну інфраструктуру. Державні онлайн-платформи та комерційні сервіси (банки, магазини, сайти держпослуг) дедалі частіше враховують потреби людей з порушеннями зору, слуху або моторики. В українському суспільстві зростає розуміння важливості інклюзії та забезпечення рівних можливостей для всіх. Питання інвалідності та доступності активно висвітлюються в ЗМІ та соціальних мережах, що допомагає змінювати стереотипи й ставлення до людей з інвалідністю. Це поступово стирає ізольованість, яка була притаманна радянським часам.

Як участь міжнародних експертів сприяє глобалізації українського дизайну?

Дизайн у багатьох своїх формах вже став глобалізованим. Наприклад, продуктовий дизайн у всьому світі, включно з Україною, орієнтується на Nielsen Norman Group — компанію, засновану американцем і данцем. У графічному дизайні є глобальні авторитети, такі як Стефан Заґмайстер. Тому цілком можливо, що два дизайнери з протилежних кінців світу навчались за одними й тими ж матеріалами та мають спільних кумирів. Однак, на мою думку, цінність полягає не стільки в глобалізації, скільки в іншому, — ділиться Юрій.

Справжня цінність участі іноземних спікерів у тому, що Україна стає помітнішою на світовій дизайн-карті. Це важливо і для самих українських дизайнерів (вони в захваті: «Ого, до нас приїжджає сам Стефан!»), і для самих спікерів (які приїжджають і дивуються: «Ого, я навіть не уявляв, які тут талановиті дизайнери»). Це допомагає позбутися комплексу меншовартості.

Так, безумовно. Якщо в нас виступають такі імена, як Стефан Заґмайстер, Кен Сігал чи Віталій Фрідман, це відкриває двері для інших глобальних спікерів.

Одне діло запросити, умовно кажучи, Тіма Кука на конференцію у Львові, про яку ніхто за межами України не чув, і зовсім інше — коли серед хедлайнерів його знайомі чи колишні бізнес-партнери.

Крім того, спікери, які мали позитивний досвід на нашій конференції, залюбки рекомендують її іншим авторитетам у галузі або допомагають у різний спосіб. Наприклад, ми досі підтримуємо контакти з торішнім хедлайнером Тьєрі Брунфаутом.

Як команда обирає міжнародних спікерів? Чи є критерії, які допомагають створити різноманітну та цікаву програму?

Нам важливо, щоб потенційного спікера знали не тільки за кордоном, але й у нас. З комерційного погляду, функція хедлайнера полягає в тому, щоб залучити якомога більше людей, — пояснює Юрій.

Однак найважливішим вважаю не стільки конкретні критерії, скільки нашу сміливість звертатися до спікерів. Найгірше, що може статися — це те, що нас проігнорують. Написати одному з директорів Apple у LinkedIn страшно, але (хто б міг подумати!) спікери часто відписують.

Щодо формування програми, ми намагаємось рівномірно представити різні напрямки дизайну: дизайн цифрових продуктів, графічні проєкти, шрифти, пакування, розвиток soft skills дизайнера тощо.

Крім того, кожного року намагаємось обрати конкретну тему для конференції. Минулого року це була тема «Дизайн у складні часи», а цього року — «Спільність». Тема допомагає концептуально об’єднати виступи та забезпечити цілісність конференції.

Який вплив події такого масштабу мають на розвиток дизайн-індустрії в Україні?

Мені більше подобаються прикладні речі, але не можна заперечувати, що натхнення, розуміння спільних хвилювань і труднощів, а також усвідомлення того, що ти не один, можуть дати сильний поштовх, — пояснює Юліана.

Кожен спікер ділиться своїми кейсами, розповідає про процес реалізації проєктів, і це дає можливість отримати цікаві інсайти для власного розвитку та розуміння свого місця в індустрії. Це сприяє усвідомленню та переосмисленню себе й своєї професійної діяльності.

Мені дуже сподобалась цитата Федоріва: «Якщо всі йдуть направо — йди наліво». Тепер я часто себе перевіряю, чи не слідую за більшістю, і це спонукає до прийняття складніших рішень та створення чогось більш випуклого та складного.