Договір про нерозголошення

Що таке договір про нерозголошення

Чимало фахівців креативних індустрій — дизайнерів, маркетологів, копірайтерів, розробників — коли їх на співбесідах просять поділитись посиланнями на їхні проєкти, знизують плечима й кажуть: «Ви б бачили ті проєкти! Вони ух які крутезні! Але показати не можемо — все під NDA. Дуже шкода».

І знаєте що? Може, дійсно проєкти тих фахівців десь є! Бо нерідко компанії з креативних індустрій одночасно з угодою про співпрацю змушують фахівців підписувати такий документ.

NDA — це скорочена версія назви англомовної назви документа Non-Disclosure Agreement, який українською називається «договір про нерозголошення».

Навколо цього документа існує багато дискусій, міфів, спекуляцій та суперечок. Наприклад, можна почути думку, що договір про нерозголошення взагалі не правомірний, адже, як зазначають деякі, він порушує право автора на авторство. І хоч це не зовсім вірна інтерпретація, але договір про нерозголошення дійсно накладає на авторів певні обмеження. Зокрема, так — він може позбавити вас права ділитись зі світом інформацією про свій доробок.

Але нащо компанії змушують фахівців підписувати цей документ? Чи можна відмовитись від його підписання? І що буде, якщо порушити його умови?

З’ясуємо в цьому матеріалі!

Договір про нерозголошення та авторські права

Суть договору про нерозголошення приблизно така: той, хто його підписує, зобов'язується не розголошувати певну інформацію. Такий договір можуть підписувати як найманий співробітник із компанією, так і звичайний виконавець із клієнтом — фізичні особи або цілі компанії.

Договір може заборонити розголошувати майже будь-яку інформацію: спосіб чи суму винагороди, дані про проєкт, до якого ви залучені, його характеристики, робочі плани, зміст нарад і, що дуже важливо в контексті авторського права, будь-яку інформацію про твори, що були створені в межах взаємодії сторін, що його підписали.

Звісно, таке обмеження суттєво впливає на авторів. Бо як довести свою фаховість, коли не маєш можливості продемонструвати створені твори? Через це нерідко можна почути, що договір про нерозголошення порушує права авторів. Але чи це дійсно так?

Відповідь на це питання складна. З одного боку, дійсно, однією зі складових авторського права є саме право автора на авторство. Тобто, відповідно до статті 11 закону про авторське право, автор має право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора в оригіналі та копіях твору і за будь-якого використання твору, якщо це практично можливо.

Але ви могли чути про такий принцип: права однієї особи закінчуються там, де починаються права іншої. І буває так, що право на публічне авторство однієї людини може порушити права чи зашкодити інтересам іншої людини (або організації).

Уявіть собі, що ви працюєте над створенням популярного детективного серіалу із хвацько закрученим сюжетом. Вже чотири сезони ви тримаєте глядачів у напрузі: хто вбивця? Ніхто цього не знає — окрім команди сценаристів, звісно. Журналісти беруть їх в облогу з проханням дати інтерв'ю — і в глибині душі сподіваються, що їм вдасться розвідати якісь таємниці. Але що буде, якщо хтось зі сценаристів візьме й бовкне: «Навіть дивовижно, що й досі ніхто не здогадався, що вбивцею є Віталька!».

Це може не просто зіпсувати враження від серіалу, але й погіршити його комерційні показники: глядачам більше буде не цікаво слідкувати за подіями, кількість переглядів обвалиться, спонсори втратять до нього інтерес, і прощавайте нові сезони. В результаті ціла купа людей залишиться без роботи. Це яскравий приклад випадку, коли підписання договору про нерозголошення стає своєрідним запобіжником, що має на меті захист бізнесу.

Аналогічна історія з книжками, комп’ютерними іграми, програмними продуктами, фільмами тощо: до того, як твір стане публічно доступним, важливо дотримуватись режиму тиші. Це ж стосується технологічних продуктів — до публічної презентації більшості шанувальників компанії Apple лишається тільки здогадуватись, що компанія представить на ній цього разу. Але у випадку з серіалами та технологічними презентаціями обмеження на розголошення авторства чи інших деталей твору є тимчасовим. 

Гострайтинг та авторські права

Але існують проєкти, які від початку створюються з розумінням, що авторство буде приховано. Найпоширеніший приклад — так званий гострайтинг. Від англійського ghost — привид та writing — написання.

Гострайтери — це такі письменники-привиди. Не бійтесь, мова не про моторошного Едгара Алана По, якого таки поховали живцем, і тепер він не знає спокою. Гострайтерами називають цілком собі живих письменників, що свідомо пишуть твори для інших людей, відмовляючись від публічного авторства.

Ви ж, напевне, бачили в магазинах чи навіть читали книжки різних популярних акторів, спортсменів, політиків, артистів та СЕО бізнесу. Часто такі книги написані напрочуд гарною літературною мовою, цікаво побудовані ще сповнені тонкого інтелектуального гумору. Можна було б сказати, що талановита людина талановита у всьому, але… У таких випадках дуже часто насправді книга написана зовсім не тією людиною, чиє ім'я ви бачите на обкладинці.

Наприклад, книгу Філа Найта «Взуття-Буття» про історію компанії Nike насправді написав Джон Джозеф Мерінгер. І він же літературно оформив мемуари принца Гаррі.

Це ціла індустрія. Будь-яке велике видавництво, як правило, має цілий штат таких письменників-гострайтерів. Вони зустрічаються з актором чи політиком, розмовляють із ним, беруть інтерв'ю. А потім творчо обробляють цю інформацію та перетворюють розказані актором чи політиком історії на літературний твір. Який поширюється згодом від імені цієї особи. Автори-гострайтери, разом із видавцем, заздалегідь свідомо погоджуються на те, що їхнє ім'я не стоятиме на обкладинці поруч з ім'ям зірки.

І якщо вам здається, що сучасне суспільство геть втратило сором, то запевняємо, що індустрії гострайтингу багато років. Наприклад, частину творів Олександра Дюма-батька писали інші автори. Ходили чутки, що до подібної практики вдаватись також батько Джеймса Бонда Ієн Флемінг та знаменитий автор трилерів та детективів Том Кленсі.

Так само чимало українських IT- та креативних компаній часто працюють над відомими продуктами непублічно. Нерідко вони ідуть на цей крок свідомо, адже відмова від публічного авторства дозволяє їм вимагати за це додаткову грошову компенсацію.

Але якщо ви дуже переживаєте про власне публічне авторство, маємо хорошу новину. Нерідко договір про нерозголошення взагалі не містить обмежень стосовно нього. Натомість він може обмежувати розголошення іншої інформації. Наприклад, особистих даних користувачів або клієнтів, до яких він може отримати доступ відповідно до своїх посадових інструкцій або для виконання замовлення. Це особливо актуально для медичних продуктів, банківської сфери, юридичних компаній. 

Комерційна таємниця

В більшості випадків, договір про нерозголошення — це спосіб захистити комерційні таємниці компанії або ж конфіденційну інформацію її клієнтів.

Зміст комерційної таємниці може бути різним в різних компаніях. Закон визначає комерційну таємницю так:

1. Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Стаття 505 Цивільного кодексу України. Поняття комерційної таємниці

Порушення договору про нерозголошення може призвести до дуже серйозних наслідків. Особливо якщо через порушення договору було скомпрометовано комерційну таємницю або завдано репутаційної шкоди. Штрафи та компенсації, які доведеться виплатити порушнику, можуть сягати сотень тисяч доларів. А іноді — навіть мільйонів.

Наприклад, у 2011 році чоловік на ім’я Пан Лу програв у суді найбільшому виробнику стоматологічної техніки — SIRONA Dental Systems. Лу мав підписаний договір про нерозголошення з цією компанією і працював там на посаді старшого інженера. Там він отримав доступ до комерційної таємниці — технологіям APOLLO DI.

У 2013 році Лу звільнився з SIRONA, а у 2014 році компанія дізналася, що дві інші компанії почали виводили на ринок технології APOLLO DI. Обидві ці компанії належали Пану Лу. SIRONA Dental Systems подала проти нього позов про незаконне привласнення комерційної таємниці та порушення договору про нерозголошення.

В результаті суд постановив, що Лу привласнив комерційну таємницю, а компанія SIRONA має право на відшкодування збитків у розмірі 6,66 млн доларів США, а також 150 тисяч доларів США у вигляді штрафу за умисне порушення авторських прав. Рішення було винесено в жовтні 2017 року.

В Україні випадки судові тяжби через порушення договору про нерозголошення — це поки що рідкість. Широко відомих прецедентів, коли було б покарано особу чи організацію, що порушила договір про нерозголошення, немає. Але оскільки подібні договори є світовою практикою, момент, коли такі прецеденти поширяться в нашій державі — це лише питання часу.

До того ж сьогодні українські фахівці вже співпрацюють з іноземними компаніями, в яких підписання договору про нерозголошення часто є стандартною умовою співпраці. В таких випадках в договорах про нерозголошення зазначається, в якій юрисдикції відбуватиметься судочинство, якщо одна зі сторін подасть до суду. І якщо у договорі написано, що ваші суперечки розбиратимуться у Високому суді Лондона за британськими законами, то так і буде. Навіть якщо ви працювали весь час з Білої Церкви.

Законні підстави порушення договору про нерозголошення

Хоч договір про нерозголошення і покликаний убезпечувати організацію від розкриття інформації, існують випадки, коли він може бути порушений на законних підставах. Наприклад, коли за його допомогою компанія прагне приховати не комерційну таємницю, а які-небудь темні секрети.

Взяти хоча б історію стартапу Theranos. Тривалий час його творці позиціювали свій продукт як проривну технологію, що дозволяє кардинально спростити медичні аналізи крові. Згодом з'ясувалося, що насправді публічна інформація про роботу компанії була далекою від істини. Кожного разу, коли хтось із команди стартапу хотів розповісти про це, на нього здійснювався несамовитий тиск, і керівництво нагадувало їм про договір про нерозголошення.

Так було доти, доки двоє колишніх фахівців стартапу, Еріка Шольц та Тайлер Шульц, не заручились підтримкою журналіста Джона Керрейроу з видання Wall Street Journal. Разом вони розкрили темні секрети колишнього працедавця назагал. В цьому випадку платити штраф через «порушення NDA» їм не довелось. А от генеральна директорка Theranos в травні 2023 року була арештована та засуджена до 11 років позбавлення волі.

У будь-якій країні закон звільняє від відповідальності того, хто розголошує комерційну таємницю, захищену договором про нерозголошення, якщо ця таємниця допомагає розкрити злочин.

Чи можна не підписувати NDA

Багато у кого постає питання: а чи зобов’язані автори взагалі підписувати договір про нерозголошення, якщо їм не подобається ідея відмовлятись від публічного авторства на свої твори? Ні, не зобов'язані. Підписання цього документу є добровільним.

Відповідно, всі, хто підписує його, мають усвідомлювати, що самостійно накладають обмеження на свої права. В тому числі — на те, щоб, посилаючись на авторство того чи іншого твору, популяризувати себе. Так, певною мірою цей документ обмежує право автора на визнання, але варто пам'ятати, що є й інші права, які цей документ захищає. Зокрема право компанії на комерційну таємницю. І нерідко наслідки порушення цих прав можуть бути набагато серйознішими.

Далі у нас мали бути ще кілька абзаців ух якої крутої інформації про цей самий договір, різноманітні нюанси, пов’язані із ним, цікавезні приклади, прецеденти того, як дизайнери собі відсудили на ньому мільйони але… Це все під NDA. Дуже шкода.

Тож на цьому завершуємо. А в наступному матеріалі розповімо вам про те, чи мають нейромережі авторські права і чи можна використовувати в роботі твори, які згенерував штучний інтелект.