Ейджизм як професійна хвороба,або де ховають 40-річних креативників?
Ми пам’ятаємо ці вечори в офісах на Подолі чи в центрі Алмати. Коли тобі 23, світ здається пластиліновим, а твоя енергія — нескінченною. Ми були тими, хто будував цей ринок, хто вигадував правила на ходу, хто продавав ідеї, в які самі ледве вірили. Ми були «майбутнім».
А потім непомітно прийшло «завтра».
Сьогодні нам 30, 35, 40. І ми все частіше відчуваємо, як повітря на брифінгах стає розрідженим. Ти сидиш за тим самим столом, але раптом помічаєш, як навколо стає все більше людей, які народилися вже після того, як ти написав свій перший слоган. Вони молоді, вони зухвалі, вони «хочуть змінювати світ». А ти? Ти просто втомлено дивишся на них і розумієш: для цієї індустрії ти починаєш виглядати як антикваріат, який чомусь забули вивезти на склад.
Це дивна, викривлена реальність нашого ринку. У нас побутує міф, що креативність — це прерогатива молодих. Що після 35 твій мозок закостеніває, а почуття трендів атрофується.
А тепер погляньмо на Захід.
Історія, яка для нашого ринку звучить як фантастика. Жив собі чоловік. Він продавав кухонні плити, працював помічником шеф-кухаря в Парижі та навіть розводив тютюн на фермі в Пенсильванії. І лише у 38 років він вперше переступив поріг рекламної агенції як копірайтер-стажер. Без жодного портфоліо.
Його звали Девід Огілві.
У віці, коли на нашому ринку тебе вже списують у «менеджери» або м’яко натякають на вихід, він тільки почав вчитися писати заголовки. Його зрілість, його знання життя, його «нерекламний» досвід зробили його генієм. Бо в 40 років ти розумієш людей краще, ніж у 20. Ти знаєш, як вони люблять, як вони бояться і як вони витрачають гроші.
Але в нас інший шлях.
Ми, міленіали, опинилися в пастці. Ринок безжально пережовує молодість і випльовує досвід. Ми бачимо, як талановиті копірайтери й артовики йдуть в IT «за грошима», відкривають кав’ярні або просто зникають з радарів, бо втомилися доводити, що їхній мозок у 40 працює не гірше, ніж у 20. Мабуть, цей страх «вікової стелі» сьогодні кусає болючіше, ніж будь-які «репродуктивні годинники».
Саме тому ми почали писати «Рекламний Вентилятор».
Це не просто збірка байок. Це наш маніфест. Своєрідний літопис покоління міленіалів у рекламі — тих, хто пам’ятає світ без смартфонів, але навчився в ньому перемагати. Ми пишемо цю історію для того, щоб вона не була стерта алгоритмами нових соцмереж. Щоб пам’ятати, що найкращий креатив — це не питання віку, а питання глибини.
Ми хочемо, щоб цей досвід цінували. Бо якщо ми забудемо, на чому все тримається, то завтра за столом брифінгів не залишиться нікого, хто зможе розповісти справжню історію.
А поки що — вентилятор увімкнено. Накидуйте, якщо маєте що додати.