Гештальт в дизайні та візуальний словник дизайнера

Людині фізіологічно притаманна тяга до цілісності. Бажаєте переконатись? Легко!

Давайте подивимось на декілька зображень.

На цій ілюстрації показані 12 крапок, але ви радше схильні бачити коло, хоч насправді його тут немає. Проте сприйняття саме собою домальовує фрагменти, яких не вистачає. Або дописує:

А на цій ілюстрації немає слова «дизайн», лише приголосні літери з нього. Але сприйняття саме собою розставляє голосні там, де вони мали б бути.

Це діє так само і в складніших системах. Наприклад, в ансамблі з чотирьох картин «Глибина землі» митця Рене Магрітта ваше сприйняття схильне бачити одну картину, заповнюючи проміжки, а не 4 окремих пейзажі.

На додачу до цілісності, сприйняття тяжіє до впорядкування. Подивіться на оце зображення:

Це знаменита «Мона Ліза» Да Вінчі. Вона поділена нами на чотири фрагменти, і всі вони не на місці. Але якимось дивовижним чином сприйняття збирає їх докупи в правильну конфігурацію, щойно ви подивитесь на зображення.

І з написами це теж працює:

В цих трьох словах літери переплутані. Але ви все одно читаєте «Гештальт», а не «Гетшальт», «Композиція», а не «Копмозицяі», «Дизайн», а не «Дзиайн».

Магія! Неначе маленька людина у вашій голові, перед тим, як передати до свідомості побачені вами образи чи слова, самостійно виправляє помилки та наводить лад. Але як це працює насправді?

Зараз з’ясуємо!

Про гештальт

Насправді, відповідь на питання, чому наше сприйняття тяжіє до цілісності та впорядкованості проста: це притаманне самій природі людини. Нашій свідомості до купи з підсвідомістю просто некомфортно бачити щось не завершене або не на своєму місці. Оце от відчуття стану цілісності та впорядкованості й називається гештальтом.

Слово «gestalt» можна перекласти з німецької як раз як «цілісний образ», ну, або навіть як «ціле».

Гештальти часто поділяють на відкриті та закриті. Фраза «закрити гештальт» вам, напевно, добре знайома. Люди вживають її в контексті закриття якоїсь справи: завершення початої книги, виконання даної обіцянки чи доведення до кінця проєкту. В кожному з цих випадків ви досягаєте жаданого відчуття цілісності та завершеності. Відповідно, незавершені справи утворюють відкриті гештальти. Наприклад, якщо ви не дочитали до кінця книгу, то досить часто підсвідомо кладете її в такому місці, де вона буде постійно про себе нагадувати.

«Хвилинку, — скажуть найбільш нетерплячі з вас. — Це все, звісно, дуже цікаво, але ж як той ваш гештальт стосується дизайну?».

Напряму!! Тяга до закриття гештальту, що нам притаманна, здатна допомагати формувати та доповнювати композицію за межами площини — у нашій свідомості.

Для прикладу: чимало дизайнерів, щоб передати відчуття замкнутості використовують суцільну рамку.

Подивіться лише, як за рахунок гештальт-принципів можна передати те саме відчуття замкнутості, використовуючи чотири крапки!

Цей приклад демонструє, як завдяки гештальту сприйняття доповнює композицію. Домальовує її.

А це означає дещо важливе — в переліку засобів композиції, який ми наводили раніше, вочевидь, чогось бракує.

Сприйняття як складова композиції

Одним з основоположників науки про гештальт був австрійський психолог та філософ Крістіан Фон Еренфельс.

У своїй роботі «Про якості форми», що була опублікована в 1890 році, він зазначив, що ціле є чимось більшим, ніж просто сумою складових частин.

Наприклад, музична композиція — це не лише ноти, інструменти чи тональність. Так, чимало музичних композицій, що виконані у формі так званих кавер-версій пісень, можуть суттєво змінити базову структуру пісні, її настрій, звучання, аранжування тощо. Але в них зберігається дещо таке, що дозволяє вам все ще впізнати вихідний твір (звісно, за умови, що ви його колись чули).

Це «щось» можна називати по-різному: ідея, зміст, наповнення. Воно існує поміж нот в мелодії та поміж розрізнених елементів в дизайн-продукті. Раніше ми зазначали, що графічні композиції формуються на площині з візуальних образів, написів та декоративних елементів. Але насправді є ще одна складова — сприйняття. І сприйняття є важливим та вкрай активним учасником композиційної будови. Саме воно інтерпретує створені вами образи, заповнює нестачі та засвоює ідею, закладену дизайнером.

Можна сказати, що ідея через дизайн-продукт проходить шлях від сприйняття дизайнера до сприйняття споглядача.

Коли автор викладає свою думку текстом, прочитати її нескладно. В графічному ж дизайні ідеї передаються не словами, а образами, метафорами та візуальними рішеннями. І якщо читати звичайні тексти нас привчають змалечку, то мову візуальних образів ніхто нам ніде не викладає. Як виходить, що ми їх все одно розуміємо?

З цим нам допомагає візуальний словник. Що це таке і де його дістати зараз розповімо.

Візуальний словник та константи сприйняття

Візуальний словник — це ваша добірка візуальної інформації, яку ви накопичуєте протягом життя. Саме завдяки йому ви надаєте кольорам, фігурам, візуальним метафорам певне тлумачення, розпізнаєте об’єкти навіть за суттєвої стилістичної інтерпретації.

І хоч цей словник значною мірою є абстракцією, його зміст дивовижним чином працює!

Перед вами дві кнопки. На одній написано «Придбати товар», а на іншій — «Видалити замовлення». Котра з них яка?

Звісно, ви схильні пов’язувати з придбанням товару саме зелену кнопку, а з видаленням замовлення — червону. Але як ви це збагнули, написи ж неможливо розібрати?

Завдяки тому, що у вашому візуальному словнику є усталені колірні асоціації.

Так само це працює і з метафорами. Нам не потрібно підписувати ці кнопки, щоб відповісти, що відбудеться при натисканні на кожну з них.

Ми знаємо це тому, що вже сформували асоціації з цими образами через попередній досвід.

Причому в гештальті окрім образів ми також зберігаємо інформацію про якості об’єктів. Це ще називають константами сприйняття.

Їх пов’язують з фізичними особливостями об’єкта:

  • розміром,
  • формою,
  • яскравістю.

Якщо говорити просто, то вихідний образ об’єкта викарбовується в нашому сприйнятті. І навіть якщо вдруге ми бачимо його викривленим, перегорнутим, зменшеним чи погано освітленим — ми все одно його розпізнаємо і знатимемо, яким він є насправді.

Щоб зрозуміти як це працює на практиці, спробуйте відповісти на просте запитання: який розмір та колір в оцього от об’єкта.

Це біла чашка. Але ж на зображенні вона здається синюватою. А розмір в неї звичайний (ну, як і в більшості чашок). Ми це зчитали, оскільки в нашому візуальному словнику є образ білої чашки, і хоч на зображенні показаний вечір, ми все одно інтерпретуємо колір вірно, бо знаємо, який в неї колір насправді.

В цьому випадку, вам нескладно буде сказати, який з двох цих об’єктів більший:

Тобто, знов-таки, наше сприйняття сприймає не ті кольори та форми, що зображені на малюнку, а ті, якими об’єкт наділений фактично.

Але лише за умови, що ви вже бачили цей об’єкт або принаймні маєте про нього уявлення.

На завершення

Отже, виявляється, наше ж власне сприйняття не просто споглядає графічний дизайн, а активно через нього взаємодіє зі сприйняттям дизайнерів.

І щоб віднаходити спільну мову наші сприйняття використовують візуальні словники, що існують десь в нашій голові й щодня поповнюються новою інформацією. Саме вони дозволяють нам коректно сприймати образи об’єктів.

І це доповнюється тим, що ми здатні сприймати в композиції ті об’єкти, яких там насправді немає, по суті, домальовуючи їх.

Круто? Звісно, круто!

Але ось ще дещо цікаве: завдяки нашому сприйняттю та візуальному словнику ми можемо не лише доповнювати композицію. Ми можемо в межах одної графічної композиції, з тих самих елементів, жодним чином не змінюючи їхнє положення, розрізняти дві і більше композицій! Як це працює — розповімо в наступному матеріалі.

·
9096
·
9
·
goodsuper 95
Наступна стаття
Гештальт-закони візуального групування
4688
Головна