«І в цей момент я розумію, що все, ще секунда – і я просто зірвуся». Інтерв’ю

Навчально-оздоровча програма «ReStart Свідомості» реалізується Impact Force в партнерстві з ООН Жінки за підтримки Державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами, інформаційної підтримки Міністерства цифрової трансформації України та Дія.Освіта та за фінансової підтримки урядів Японії та Франції.

У часи, коли наша країна переживає складні випробування війною, багато людей відчувають стрес, апатію та безвихідь. Ці емоції цілком природні в умовах постійної напруги та невизначеності. Важливо усвідомлювати, що такий стан не можна ігнорувати або занедбувати. Наше ментальне здоров'я потребує уваги й підтримки, так само як і здоров’я фізичне. Зараз як ніколи важливо турбуватися про себе і знаходити способи подолати виклики, з якими ми стикаємося щодня.

У рамках проєкту «ReStart Свідомості» (програма відновлення ментального здоров’я для жінок-ветеранок та жінок - членів сімей ветеранів) ми запросили до участі в інтерв’ю кандидатку психологічних наук Віру Романову та учасницю програми – Вікторію Бельдюгіну, яка поділиться власним шляхом до життєвих змін, зокрема розповість про складнощі переїзду до іншого міста та участь у програмі психологічної підтримки. З інтерв’ю ви дізнаєтесь про важливість уміння просити про допомогу і приймати її та цінність підтримки одне одного в складні часи. 

Віра Романова – українська науковиця у сфері психології, бізнесу та нових економік, кандидатка психологічних наук, засновниця екосистеми психологічної допомоги METHOD4U, експертка проєктів ООН, ВООЗ, ООН Жінки.

Вікторія Бельдюгіна — 29-річна українка з багатим досвідом і цікавою життєвою історією. Вона три роки працювала в Херсонському драматичному театрі, хоча спершу навіть не розглядала таку можливість. Віка переїхала до Херсона зі своїм майбутнім чоловіком. На момент переїзду вона ще не завершила своє навчання і не мала вищої освіти, а театр здавався їй надто важкою працею, не для неї.

Однак доля дівчини склалася інакше: її помітив режисер і запросив на прослуховування. Вікторія зуміла пройти випробування, хоч і починала з нуля в новому місті та у новій професії. Вона здобула головні ролі в дитячих і дорослих виставах, а також займалася дикторством, записуючи голос для театральних афіш.

Попри успіхи, життя в Херсоні було для неї складним через низьку оплату праці та відсутність перспектив для розвитку. Врешті-решт, Вікторія повернулась до Києва разом із чоловіком у 2019 році. Хоча Херсон залишився для неї улюбленим місцем, Вікторія зрозуміла, що її коріння та можливості для кращого життя – у столиці.

Ви двічі змінили своє життя. Спершу Ви поїхали за чоловіком. Це був Ваш усвідомлений вибір чи поклик серця?

Не можу точно сказати. Той період був досить важким для мене. Коли я переїжджала, моя бабуся помирала. Це була не просто бабуся, до якої я влітку їздила в село, а та людина, з якою я виросла. Вона була для мене як друга мама, і це було дуже важко. Однак, незважаючи на ці обставини, я все одно вирішила перебратися до Херсону.

Багато жінок в Україні стоять перед дилемою: залишатися у Європі заради дітей або повертатися в Україну заради сім'ї. Чи важко вам давалося рішення з переїздом в інше місто та зміною звичного Вам життя?

Так, це було важко. В першу чергу я керувалася своїми почуттями до чоловіка. Напевно, це була якась сліпа любов. Чесно кажучи, я не знаю. Я приїхала, буквально, з усіма своїми речами. У мене досі є фотографія, де мене на вокзалі проводжає мама. Я худенька, з мільйоном торб, бо везла із собою всі свої речі. Чоловік уже працював у театрі, а я приїхала влітку. Ми знімали квартиру на п’ятому поверсі, було дуже жарко, і я сиділа просто в спідньому, бо від спеки не було чим дихати. У мене було тотальне нерозуміння: що я тут роблю? Господи, що мені тут робити далі? З 14 років я постійно підробляла, а тут я приїхала і не знала, що робити. Я відкривала сайти з пошуку роботи, і майже все, що там пропонували, – це прибиральниця, касир, робота в Польщі… Я розуміла, що так не можу. Тому почала вчити англійську, змушувала себе щось робити, щоб не впасти у відчай.

Вийти зі стану ступору «а що я тут роблю» Вам допомогли нові інтереси?

Так. Мені дуже допомогло готування. Хоча я не люблю готувати, але в той момент це стало моїм спасінням. Після смерті моєї бабусі, яка була для мене як друга мама, я забрала її кулінарну книгу з Києва. Бабуся чудово готувала, і я знаходила розраду в приготуванні страв за її рецептами. Тож поки чоловік був у театрі, я постійно готувала щось. Також я дивилася свій улюблений серіал «Друзі» англійською, щоб покращити свої знання мови. Іноді я навіть виходила на пробіжку в парк, але це бувало рідко.

Чому ви вирішили звернутись за психологічною підтримкою? Як прийняли це рішення?

На цю програму я не йшла свідомо, першочергово. Моя сестра, можна сказати, частково прийняла це рішення за мене. Вона просто надіслала мені посилання на програму. Ймовірно, вона сама не зовсім розуміла, що це таке, але побачила і вирішила надіслати. Вона нічого не пояснила, просто сказала, що це має бути дуже цікаво, і порадила заповнити анкету. Це показує рівень довіри між мною і моєю сестрою – я навіть не ставила запитань і просто заповнила анкету. Відповідала максимально чесно, але без особливих сподівань. Після заповнення з'явився шаблонний текст: «Дякуємо, що заповнили. Якщо ваша кандидатура підійде, ми вам повідомимо». Я подумала: «О, тут не все так просто!». Чесно кажучи, не очікувала, що мене оберуть. Але через день мені прийшло повідомлення: «Вітаємо, ви стали учасницею програми «ReStart Свідомості». Я була шокована: «Так, серйозно?».

Від початку війни я дуже багато у своїй практиці чула фрази типу «Мені зараз не найгірше, є люди, яким зараз дуже потрібна допомога, тому допомагайте їм». Люди опиняються в такій бульбашці, коли вони навіть до участі в програмі відносяться з недовірою та скептицизмом або кажуть: «Та ні, ну, мене не відберуть, це має бути удача». Насправді це не удача. Коли тобі потрібна допомога, варто лише зробити перший крок для її вирішення, наприклад, наймінімальніше, – заповнити заявку на програму.

Як Вам вдалось поєднувати час з дитиною і заняття в групі? Чи важко було виділити час на себе без докорів сумління в минулому і зараз?

Важко сказати. Звичайно, був якийсь час для себе, коли я, наприклад, ходила в душ або мила голову. Але не більше. Після переїзду в 2019 році до Києва у мене почалася активна знімальна кар'єра, хоча це був мій перший такий досвід. Я не знала, що вже вагітна, і коли була на сьомому місяці з животиком, мені запропонували роль балерини. Я розуміла, що це неможливо, і, напевно, з цього моменту в мене розпочалася моя трансформація.

Я народила дитину в лютому, якраз на початку ковідної пандемії. Ми з донькою були замкнені вдома без допомоги бабусь і дідусів. А через чотири дні після її дня народження (їй виповнилось всього два рочки) почалася війна. Весь цей час я була з дитиною. Зараз я тільки вчуся відокремлювати себе від дочки і розумію, що маю право на власне життя і свої інтереси. Програма «ReStart Свідомості» дуже допомогла мені в цьому. У моїй голові почали відбуватися важливі процеси, які довго спали.

Чи можете Ви згадати якесь питання з діалогу зі мною чи в діалозі в групі, яке спрямувало Вас використовувати знання, отримані в групі підтримки, у реальному житті?

Так, звичайно. На нашій з вами індивідуальній зустрічі ви сказали таку фразу: «Вікторія, я бачу, що ви звикли, щоб за вас приймали рішення». Може, не дослівно, але сенс був якийсь такий. Я пам'ятаю, що сиджу просто в ступорі й думаю – це 100% попадання, але як? Я ще на той момент нічого такого не розказала, як ви це взагалі зрозуміли? Для мене це стало приводом для роздумів. І зараз я говорю, я постійно про це думаю. В той момент ви допомогли мені запустити багато важливих розумових процесів типу: що мені треба від себе і в собі виправити / покращити.

Вікторіє, насправді не все в житті треба виправляти. Коли ми говоримо про зміни, важливо розуміти, що це не про те, щоб почати робити все інакше або навпаки – змінювати чорне на біле. В усіх наших рішеннях існує дві сторони – корисна та не корисна.

Повернемось до груп підтримки. Що там було для Вас цінного? Як змінювалася Ваша ситуація?

Метод релаксації по Джекобсону. Він полягає в сильному напруженні кожного м'язу впродовж 5-10 секунд, а потім протягом 15-20 секунд концентрації на виниклому в ньому почутті розслаблення. Якось нам задали домашнє завдання практикувати цей метод вдома. Ось тоді я вперше відкрила його для себе. Він допомагає розслабитись та відчути полегшення. Коли в тобі накопичується купа всякого негативу – новини щодо нашої країни, війни, тривожні думки про тата (він воює), сімейні негаразди – і в цей момент ти розумієш, що все, ще секунда – і ти, буквально, просто зірвешся.

Раніше в мене був мій особистий тип релаксації – прибирання. У разі відчуття тривоги, переживань я починала нервово одразу все прибирати. Але в якийсь з таких моментів я зрозуміла, що мені це вже не допомагає, і потрібно терміново робити щось інше, щоб впоратись з цим станом. І тоді я згадую про вправу з груп підтримки і, як-то кажуть, «забиваю» на все, просто вдягаю навушники, вмикаю собі на ютубі першу музику, яка мені трапляється, лягаю, заплющую очі й роблю цю вправу. Мені було дуже круто, бо на мене це подіяло. Метод допоміг мені зрозуміти, що саме в мені напружується, – це щелепа.

Так, це дійсно дієвий метод. Концентруючись на напрузі та розслабленні м’язів, людина фокусується на моменті. Якщо її увага розсіюється, вона може знову зосередитися на відчуттях свого тіла під час виконання вправи. Це стимулює уважність.

Мета прогресивної м’язової релаксації за Джейкобсоном полягає у тому, щоб викликати реакцію розслаблення. Вона змушує тіло переходити з пильного, активного стану у більш спокійний. Це викликає фізіологічні зміни, такі як:

• повільніше дихання;
• повільніший серцевий ритм;
• зниження кров’яного тиску;
• зниження рівня кортизолу.

ПОРАДИ ДЛЯ ПОЧАТКІВЦІВ:

1. Кожен день в один і той самий час, наприклад, перед сном, виділяйте на практику 15-20 хвилин. Робіть це в тихому, зручному місці.
2. Вимкніть телефон, щоб не відволікатися.
3. Намагайтеся не затримувати дихання – це може посилити напругу. Глибоко вдихайте, коли напружуєте м’язи, і повністю видихайте, коли розслабляєтеся.
4. Рухайтесь у тій послідовності, яка вам підходить. Наприклад, ви можете почати з голови і рухатися вниз тілом або навпаки.
5. Перед практикою одягніть зручний вільний одяг.
6. Практикуйте прогресивну м’язову релаксацію, навіть коли ви почуваєтеся спокійно, особливо на початку. Це допоможе швидше виробити звичку.
7. Під час виконання вправи може допомогти прослуховування запису практики, щоб не тримати в голові послідовність кроків.

Вікторіє, що б ви порадили іншим дівчатам, які думають про участь у програмі «Restart Свідомості»?

Я дуже рекомендую дівчатам, які шукають будь-яку допомогу, або навпаки її не розглядають, бо не знають, куди їм далі йти, що їм далі робити – звернути особливу увагу на програму «ReStart Свідомості». От як у мене було. Знаєте, очі бояться, а руки роблять. Я пішла туди як сліпе кошеня, розуміючи, що наврядчи мені хтось допоможе, але ось нещодавно програма завершилась, і мені вже сумно від цієї думки. Я розумію, що вже такий хороший шматок праці зроблений, але треба рухатись далі з усіма отриманими в програмі знаннями. Дуже швидко «підсідаєш» на таку допомогу, на роботу над собою. Зокрема, для себе я зрозуміла, що мені треба спробувати піти в індивідуальну терапію, щоб владнати всі моменти, які заважають мені жити так, як я хотіла б.

Знаєте, завдяки цій терапії в мене відкрились пази та рани, які я давно заклеїла і сама собі заборонила їм тривожити мене. Але вони завжди залишались фоном. А тепер вони відкрились у новому форматі «почни щось з цим роботи нарешті, зроби щось, ти можеш почувати себе значно краще». Я думаю, у мене не виняткова ситуація, адже кожна жінка в Україні наразі переживає складний період, в якому часто забиває на свій внутрішній стан. Тож дівчата, якщо ви чекаєте можливості для участі в такого типу програмах, то хай цей матеріал стане для вас знаком почати змінювати своє життя на краще вже сьогодні!