Інформаційний щит: українська стратегія в умовах війни

Наразі Україна є однією з найбільш стійких країн щодо впливу пропаганди та фейків. Це результат комплексних зусиль на рівні держави, суспільства та медіа в умовах збройного конфлікту та інформаційної війни, які країна переживає з 2014 року. Як іншим країнам використати цей досвід та посилити здатність до протидії інформаційним війнам.

Під час кожної війни, включно з попередніми двома світовими, інформаційні війни були важливим інструментом для держав та суттєво вплинули на хід конфліктів. Країни використовували пропаганду, дезінформацію та психологічні операції для досягнення своїх військових і політичних цілей.

Сучасні гібридні війни передбачають боротьбу не тільки за ресурси, території та людські життя, але й за вплив на свідомість людей, головним чином в кіберпросторі, в медіа та соцмережах.

Мета інформаційної війни полягає в тому, щоб ввести в оману противника, маніпулювати його рішеннями та діями, а в підсумку деморалізувати, аби перемогти на реальному полі бою, або ж примусити до капітуляції. Зокрема, й через погіршення внутрішньополітичної ситуації всередині країни, викликаної падінням довіри громадян до державних інститутів і до влади в цілому. Крім того, інформаційна війна спрямована на підрив міжнародного іміджу супротивника, що позбавляє його підтримки з боку інших країн.

Головний метод такої війни - це ІПСО (англ. PSYOP - psychological operation) - інформаційно-психологічна операція з передачі конкретної інформації, яка психологічно розхитує та впливає на почуття людей, їх критичне мислення та діяльність. А саме - дезінформація, пропаганда, фейкові новини, недоброчесна маніпуляція реальними або історичними подіями, підрив довіри до влади, до міжнародних партнерів і союзників.

Інформаційна війна є ефективною формою зброї та допоміжним елементом у реальній війні. Саме в інформаційному полі війна росії проти України почалася значно раніше, фактично від часів коли Україна стала незалежною державою. Пропагандисткі ресурси створювалися, накопичувалися, фінансувалися, випробовувалися і застосовувалися до повномасштабного вторгнення в Україну десятиліттями. Пропагандистка інформаційна машина була розгорнута зовні на повну потужність. Українці першими відчули те, що російські медіа і соцмережі виконують не просто звичайну комунікаційну роль – об’єктивно інформувати своє суспільство і зовнішній світ, та почали приймати відповідні контрзаходи також першими, починаючи з літа-осені 2014 року.

Заборона російських медіа в Україні

Спочатку в Україні була заборонена трансляція російських медіа як неправдивих і пропагандистських, потім й низка інших російських каналів, зокрема начебто не державних, а опозиційних. Згодом, 2017 року були заборонені російські сайти та соціальні мережі.

Втім росія продовжувала свій вплив через соціальні мережі та на українських телевізійних каналах, які фінансувалися ворогом. Інформаційні атаки були майстерно побудовані на точках болю суспільства - дискусійних актуальних темах сьогодення, питаннях мови, національної історії та культурної спадщини. За рік до повномасштабного вторгнення всі ці проросійські канали були також заборонені.

У такий спосіб українці відмежувалися від впливу масованої російської пропаганди ще до початку повномасштабної війни росії проти України. Це створило значний запас міцності українських національних медіа та інформаційного простору. Наразі вплив російської пропаганди на українську аудиторію суттєво обмежений - хіба що через месенджери та соціальні мережі.

Наративи, які формують ідентичність

Російські наративи, які активно використовуються в інформаційній війні, здебільшого звернені у минуле, Їх зміст базується на антизахідній риториці, пошуку ворогів, ідеалізації росії. Це дозволяє легітимізувати дії агресора на міжнародній арені, представляючи їх як захист від зовнішніх загроз.

І що головне – в запереченні української ідентичності, її окремої мови й культури та права українців на власну державу, вони відкидають такі цінності сучасного світу як права людини, гендерна рівність, верховенство права та міжнародне право.

Якщо говорити про українські наративи, які почали більш чітко формуватися після початку російсько-української війни 2014 року, то це не тільки акцентування на власному історичному минулому, українській культурній, духовній та державній спадщині, яким вже понад тисячі років. Окрім того, українські наративи звернені у майбутнє – вступ України до ЄС і НАТО, два політичні союзи, які передбачають забезпечення прав людини, верховенство права, повагу до міжнародного права.

Українські стратегічні комунікації

Російська пропагандистська машина формувалася десятиліттями. Вона представлена цілою низкою державних телевізійних каналів, онлайн-медіа та інформаційних агенцій.

Натомість українські стратегічні комунікації формувалися вже з початком війни. В перші дні повномасштабного російського вторгнення через телемарафон “Єдині новини” ми могли бути співучасниками Битви за Київ, оборони Маріуполя, масових протестів херсонців проти окупації, героїчної оборони Миколаєва тощо.

У державному секторі сформувалися потужні комунікаційні служби. Щоденні звернення Президента України виконують важливу інформаційну, мотиваційну та мобілізаційну функції. Пресслужби Сил безпеки та оборони України надають різноманітний і змістовний інформаційний контент для медіа та соціальних мереж. Зокрема активна комунікація відбувається навіть на рівні окремих бригад.

Волонтерські комунікації є ще одним важливим напрямом. Це не лише про збори коштів і закупівлю необхідного обладнання для окремих підрозділів, але й про моніторинг з боку громадянського суспільства щодо матеріально-технічного забезпечення українських захисників.

Водночас зростає кількість потужних незалежних медіа, які займаються проведенням журналістських розслідувань.

Навіть українській бізнес перевів свої комунікації на військові рейки та випускає відповідні послуги і продукти, а відтак формує меседжі на підтримку сил безпеки та оборони.

Протягом останніх двох з половиною років український шоу бізнес, художники, поети, письменники та музиканти створили безліч творів, присвячених війні та захисту нашої країни. Це також є значним внеском у боротьбу та протидію ворожій пропаганді на культурному рівні.

Інформаційна система стала більш ефективною та дієвою. Фейки виявляються і нейтралізуються практично в режимі реального часу. Вони фіксуються та викриваються Центром стратегічних комунікацій і інформаційної безпеки, Центром протидії дезінформації, комунікаційними службами майже всіх державних інститутів та органів, а також засобами масової інформації, незалежними експертами та блогерами.

Серед останніх таких фейків: начебто підвищення рівня радіації в Одесі через звезення кораблями до порту ядерних відходів з ЄС. А наприкінці жовтня аналітики Google виявили гібридну антимобілізаційну операцію проти України. Її мета – залякати працівників українських територіальних центрів комплектування начебто можливими ракетними обстрілами їх офісів та відстежування їхнього персонального пересування. Усі такі інформаційні вкидання практично одразу виявляють українські контрагенти і їх спростовують.

Виклики інформаційної війни

До 2014 року ворог поширював фейки, які було легко розпізнати, але сьогодні ця інформація подається більш витончено. До впливу ворожої пропаганди додаються внутрішні ігри українського істеблішменту та перманентна підготовка до виборчих перегонів. Спотворена інформація націлена на іноземних партнерів з метою формування недовіри та переведення фокуса уваги з питань політики підтримки України на інші теми.

Існує безліч різноманітних комбінацій таких маніпуляцій в інформаційному полі. Тож знати правила інформаційної гігієни під час війни для українців, а також протидіяти дезінформації стало базовою потребою. Ми набули практичного й ефективного досвіду захисту на інформаційному фронті.

Водночас світ стає все більш поляризованим, а напруженість зростає. Інформаційна війна, яку росія веде проти України, задає тон на майбутнє. Сьогодні досвід України має велике значення для формування світової політики протидії інформаційним війнам.