Йо, Памфір! Йти в кіно, чи не йти?

Уже тиждень у прокаті йде український фільм «Памфір» режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука. За такий короткий термін він наробив шуму в медіаспільноті. Чи не кожне видання випустило на нього рецензію, чи не кожен лідер думок закликав свою аудиторію відвідати цей фільм в кіно. Результати першого вікенду прокату вражають — фільм подивилося майже 16000 людей. 

Я теж подивилася, але ще в грудні на кінофестивалі «Молодість», де він отримав гран-прі «Золотий Скіфський олень». І зараз дуже коротко постараюся переконати вас сходити на цей фільм в кіно. 

Про що? 

«Памфір» — кіно про сім’ю, яка живе на Буковині за декілька кілометрів від румунського кордону. Памфір, батько сімейства, повертається на декілька тижнів додому із заробітків. Сину-підлітку не вистачає батька, тому він підпалює його документи, а разом з ними й дім молитви, щоби той лишився вдома на свято Маланки. Памфір лишається, але тепер має виправляти помилку сина, повертаючись до свого кримінального минулого. 

7 причин подивитися цей фільм

Історія 

зрозуміла та упізнавана, але розказана дуже зворушливо: ми бачимо сім'ю, де взаємоповага та любов сильніші за моральні принципи. Сюжет наповнений символами, у ньому немає жодної випадковості — усі події пов’язані між собою.

Герої 

живі, їхня мотивація логічна, а мова дуже автентична — діалект передає особливість регіону, де відбуваються події, робить історію реалістичною та справжньою.

Гумор 

пронизує усю історію. Навіть у напружених моментах він вдало виринає та дотепно обрамлює звичайні, на перший погляд, події. Також гумор послаблює драматичне напруження, але грає не головну роль у фільмі.

Краса Карпат 

не перетягує на себе всю увагу, а лише є декорацією для героїв. Завдяки ранковому туману, схилам, дикій природі ми розуміємо, де відбуваються події. Але кіно зняте про людей, а не про природу, тому усі панорамні кадри навмисне не акцентують уваги на пейзажах.

Режисерське бачення 

чарівне. Дмитро Сухолиткий-Собчук казав, що надихався роботами Босха. Дійсно, усі кадри фільму — це наче окремі деталі одного цільного витвору мистецтва.

Народні традиції 

на зимові свята показані з шаною та повагою. Навряд чи можна цей фільм віднести до типових різдвяно-новорічних, але типових в українському кінематографі поки що немає. Проте наші традиції унікальні, їх необхідно берегти та поширювати.

Історія про Україну та українців

Як сказав сам режисер:

Ідентифікація того, що це наша країна, абсолютно точна. У фільмі всього дві репліки іншими мовами, усе інше – це українська мова й українські локації

Україна присутня у кожній частинці фільму: у мові, традиціях, історії, сюжетних лініях.

Світова прем’єра фільму відбулася на 54-му Двотижневику режисерів – паралельній програмі Каннського міжнародного кінофестивалю. З того часу фільм об'їздив багато країн, фестивалів, отримав нагороди та призи. 

Нарешті у кожного українця є можливість подивитися цей фільм. Якщо ви замислилися, іти вам в кіно на нього чи не йти, я спробую відповісти за вас і за себе — іти! 

Іти не тому, що я так гарно його нахвалила, а тому, що це український фільм. Українське кіновиробництво лише на етапі свого розвитку, воно часто робить помилки, а ще частіше робиться лише на ентузіазмі та завзятті творців. Підтримувати його так само важливо, як підтримувати нашу армію, звичайно, якщо це не «Скажене весілля» або «Любов і блогери». Я кажу про кіно, яке формує з нас націю, яке показує нам нас, яке знайомить світ зі справжніми українцями. 

Таке кіно потребує вашого перегляду.