Креатив під сиренами: історії студентів, які не зупинились.

Навіть коли за вікном лунає сирена, вони не ставлять життя на паузу. Студенти, які вступили до університету у 2022 році, робили це під звуки тривог і фоном новин з фронту. Їхній перший курс починався не з посвяти, а з евакуацій, онлайн-лекцій і роботи при свічках. Але вони не зупинились. Вони — не лише майбутні фахівці у сфері реклами та зв’язків з громадськістю. Вони вже сьогодні контент-креатори, SMM-менеджери, відеомонтажери, які творять прямо під час війни. Їхні історії про силу не чекати кращих часів, а діяти зараз.

Говорити про креатив під час війни — не поверхнево. Навпаки. Саме зараз творчість набуває нового змісту: вона стає інструментом фіксації реальності, формою внутрішнього опору, способом зберегти себе. Для студентів, які у 2022-му почали навчання на спеціальності «Реклама та зв’язки з громадськістю», креатив — це вже не щось умовне чи відкладене на «після». Це — щоденна практика в умовах кризи.

Коли зникає світло, вони не скасовують дедлайни, а переносять ноутбук ближче до вікна. Коли новини тривожать – не мовчать, говорять через проєкти. Вони змінюють формат, адаптуються, вигадують нове і водночас продовжують навчання.

У цій статті — три історії студентів освітньої програми «Реклама та зв’язки з громадськістю» Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, які не зупинились. Вони не просто виконують навчальні завдання, а створюють контент для реальних брендів, клієнтів і аудиторій. І кожен із них по-своєму відповідає на головне питання нашого часу: що означає творити, коли навколо війна?

Київ – Карпати – пари: креативна мапа Єлизавети Міщенко

Єлизавета вступила до ННІЖ у 2022 році, коли Київ ще здригався від вибухів, а навчання перетворилося на невизначений марафон гугл мітів та записаних лекцій. Але вже на першому курсі вона знала: чекати немає сенсу.

Сьогодні Ліза — менеджер одного з популярних інстаграм-блогерів. Вона вигадує ідеї для відео, аналізує тренди, допомагає з подачею, будує tone of voice у соцмережах. Паралельно працює SMM-фахівчинею в готелі в Карпатах — займається візуалом, оформленням сторінок і взаємодією з клієнтами. Вона балансує між брендом і творчою особистістю, між столицею й горами, між зумом і реальним досвідом.

«Війна для мене — це постійна адаптація. Але креатив — це теж адаптація. Іноді ти готуєш контент на п’ять днів, а на шостий трапляється щось таке, що змінює все. Це боляче, але й тренує швидкість реакції. Після цього вже нічого не страшно».

Ліза не любить великих слів. Вона говорить просто, але впевнено: почала з маленького і поступово стала тим, хто не просто вчиться, а й навчає інших бачити сенс у змісті. Її порада тим, хто лише планує вступити на РЗГ: «Не чекайте дозволу творити. Творіть одразу. Інакше буде пізно».

TikTok — це не розвага, це робота, – досвід Владислава Осадчого

Коли в аудиторії ще пояснювали, що таке tone of voice і воронка комунікації, Владислав уже будував її з нуля — для своїх клієнтів. Спочатку він працював у рекламній агенції: робив контент для бізнесів, писав сценарії, монтував, тестував подачу. А потім зрозумів: працювати на когось — це втрата часу, який можна витрачати на своє. І вже з другого курсу він пішов у самостійне плавання.

Зараз Влад — власник підприємства з ведення TikTok-акаунтів. У його клієнтах і малі бізнеси, і персональні бренди. Він створює повні стратегії просування: пише контент-плани, знімає відео, монтує, аналізує результат. Усе це паралельно з навчанням, в умовах війни, в місті, де майже кожна ніч супроводжується вибухами.

«У мене не було відчуття, що треба почекати, поки все “стабілізується”. Навпаки, я бачив, що людям потрібна присутність в онлайні вже. Бізнес, який не говорить, зникає. А я навчився говорити за них», — пояснює Влад.

Його робота — це креатив без романтики. Це дедлайни, редагування вночі, переговори після пар. Але саме так він формує свій стиль — не лише як фахівець, а як частина покоління, яке створює нові комунікації в країні, що виборює кожен свій день.

Його порада для майбутніх студентів РЗГ проста: «Не чекайте, поки вас десь візьмуть. Візьміть самі — і зробіть».

Монтаж між парами та повітряними тривогами – історія Марини Оболонської

Марина живе в Білій Церкві й навчається на третьому курсі РЗГ. Вона староста групи: координує, нагадує, комунікує з викладачами, тримає все в тонусі. Але це лише частина її графіка. У перервах між парами вона встигає монтувати відео для клієнтів, оформлювати стрічки брендів у соцмережах і відповідати на повідомлення від кількох замовників водночас. Її життя — це багатозадачність, де креатив — не надбудова, а щоденна рутина.

«Мої будні — це гугл міт, монтаж і таблиці», — жартує вона. Її день починається із завдань для групи, продовжується лекціями, а вечір часто завершується правками до нового відео. Замовники різні: хтось хоче короткий ролик для інстаграму, хтось — більш складну нарізку з субтитрами, хтось просить придумати весь візуал для соцмереж. І Марина справляється, бо не боїться вчитись на ходу.

Після 24 лютого навчання стало ще менш передбачуваним. Онлайн, затримки, тривоги, нестабільне світло — все це стало фоном. Але вона не дозволила цьому зупинити себе. Навпаки, у складності з’явився новий ресурс: більше практики, більше реального досвіду, більше розуміння, як працює індустрія. У її портфоліо вже десятки відео — від блогерських до соціальних. А ще — десятки днів, коли робота рятувала психіку.

«Під час повітряної тривоги я все одно монтую, — каже вона. — Якщо є інтернет, я працюю. Бо знаю, що комусь це відео потрібно, і його вже чекають. І поки я в потоці, я в безпеці внутрішньо».

Бути старостою в таких умовах — це теж виклик. Потрібно тримати комунікацію з усіма: нагадати, що треба здати, пояснити, що ми не встигаємо, зібрати запитання до викладача, а іноді — просто вислухати когось, хто втомився. Марина вміє це. Її спокій не демонстративний, але відчутний. Вона не робить багато шуму, але саме на таких людях усе тримається.

Майбутнім студентам вона радить не здаватися і не чекати ідеальних умов:

«Креатив не вимагає тиші, він вимагає рішучості. Тому бери ноут, працюй, пробуй. Усе прийде з досвідом. А досвід — це не диплом. Це дія».

Ці троє студентів — не винятки, не герої з пафосних постів. Вони звичайні українські молоді люди, які просто не зупинились. Навіть коли було страшно. Навіть коли не було світла. Навіть коли все довкола підказувало: “зачекай кращих часів”. Вони не чекали — вони робили. І продовжують робити.

Кожен із них уже частина реальної комунікації: з клієнтами, аудиторіями, брендами, спільнотами. Усе, що вони створюють — це не просто відео чи візуали. Це сенси. Це відповідь. Це доказ того, що українська молодь не лише переживає війну, а й формує нову культуру, нову мову дії.

Креатив у часи війни — це не втеча від реальності, а спосіб її витримати. Це не розвага — це реакція. Через тікток, відео, сторітелінг і роботу з візуалом вони будують зв’язок із собою, з іншими, зі світом. І саме в цих зв’язках народжується нова українська комунікація: чесна, пряма, нестандартна, глибока.

РЗГ для них — не просто освітня програма. Це середовище, яке дає інструменти, можливості й поштовх. Це платформа, де навіть у кризі можна знайти смисл і спільноту. І водночас — простір, де креатив починає звучати на повну силу.

Цей допис не про трьох окремих людей. Він про покоління, яке не ставить на паузу свій розвиток. Про тих, хто вчиться, працює й творить у країні, яка бореться. Про нову норму, де “бути креативним” означає бути корисним, впливовим і живим.

Тим, хто лише мріє вступити: не бійтеся. У вас не буде “ідеального моменту”. Але буде середовище, яке зрозуміє, підтримає і допоможе стати тими, хто змінює. І якщо ви готові діяти, тоді вам сюди.

Цей матеріал є частиною проєкту UA Creatives, створеного студентами Навчально-наукового інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Більше за посиланням: http://labs.journ.knu.ua/creatives