Нетворкінг для інтровертів: як будувати зв’язки, коли small talk — це біль
Я з тих людей, хто може легко модерувати дводенний стратегічний воркшоп, але загубитись у першій хвилині “вільного спілкування” на конференції.
І довгий час я думала: зі мною щось не так.
Бо нетворкінг, як його часто подають — це про бути всюди, говорити з усіма, вміти легко й швидко себе презентувати.
Мені ж хотілось просто... чесної розмови. Без пафосу. Без продажу. Без “а чим ви займаєтесь?”
З часом я зрозуміла: можна вибудовувати нетворкінг так, щоб він не виснажував, а підтримував. І навіть — надихав.
Ось кілька принципів, які мені в цьому допомогли.
1. Не починайте з “корисного знайомства”. Почніть із щирого інтересу
Я помітила: найстійкіші професійні зв’язки у мене — не ті, де була вигода. А ті, де був контакт по-людськи.
Наприклад, я написала одній керівниці після публікації її інтерв’ю: просто подякувала за одну думку. Вже рік ми перетинаємось, радимось, ділимось знайомствами.
Порада: якщо вас надихає чиясь думка — не соромтесь сказати про це напряму. Це не лестощі. Це — прояв включеності.
2. Ваш стиль — це ваша сила, а не слабкість
Я не люблю шумні заходи. Я гублюсь, коли всі говорять водночас. Але я добре чую, коли хтось говорить тихо.
Я вибрала для себе: мікро-зустрічі.
Замість великих івентів — домовляюсь на 15 хвилин онлайн-розмови. Без агресивної мети. Просто “знаєш, я подумала, що було б цікаво поспілкуватись”.
Порада: не міряйте силу зв’язків кількістю заходів.
Одне глибоке “ми розуміємо одне одного” варте більше, ніж 20 “ви де працюєте?”.
3. Уточніть — що для вас означає “корисний контакт”?
Колись я будувала контакти “про всяк випадок”.
А зараз — набагато чесніше:
Цей контакт може бути важливим для моєї команди?
Ця людина надихає?
Я можу бути їй чимось корисна?
І якщо хоча б одна відповідь — “так”, я не думаю довго, я просто пишу.
Я веду табличку з 10-12 людьми, з якими хочу залишатись на зв’язку. Не часто. Але регулярно.
Порада: нетворкінг не має бути хаотичним. Він може бути теплим і вибірковим.
4. “Брати” нормально. Але важливо й “давати”
Я не вірю в нетворкінг як транзакцію. Але я вірю в обмін.
Іноді це — контакт. Іноді — думка. Іноді — “слухай, бачу ти вигоряєш, може, поговоримо, як я з цим справлялась?”
Асистент у цьому дуже допомагає.
У мене є людина, яка:
нагадає про когось із тих, кому я обіцяла зворотний зв’язок;
напише замість мене: “Юля просила передати, що дуже вдячна за статтю”;
навіть зафіксує в Notion: “ти обіцяла подумати над ідеєю — оновити до наступного місяця”.
Це — не штучність. Це — увага, яку важко тримати в голові, коли у тебе 60 зустрічей на тиждень.
5. Якщо вам некомфортно — ви не “поганий нетворкер”. Ви просто ще не знайшли свій спосіб
Одна з найкласніших розмов у моєму житті сталася… в кав’ярні, куди я прийшла перечекати дощ після конференції. Ми з іншою учасницею просто сіли поруч. Вона виявилась продуктовою директоркою, якою я захоплювалась онлайн. Ми говорили півтори години — не про роботу, а про життя, і як важко жити в постійному “давай ще”.
Тепер вона — одна з моїх найближчих професійних порадниць.
І жоден “класичний нетворкінг” не дав би такого ефекту.
Нетворкінг — це не про гучність. Це про повагу й вибір.
Якщо ви не любите події — обирайте персональні формати.
Якщо вам складно ініціювати — почніть з малого: подяку, коментар, питання.
І якщо вас підтримує асистент — використовуйте його не лише для задач, а для зв’язків. Це безцінна роль.
Нетворкінг — це не про зв’язки. Це про відчуття, що в потрібний момент у вас буде хтось, кому не байдуже.
І дуже часто — достатньо одного.