Про життя і роботу українських дизайнерів під час війни

Коли війна вривається у твій дім з ноги, то місця для творчості, здавалося б, немає. Як креативити, коли за вікном і в душі виє тривога? Дизайнери платформи Awesomic.io розповіли про свій досвід. Вони поділилися розповідями про життя і роботу під час війни, яка по-особливому вплинула на їх творчу діяльність.

«Те, чого я більше не побачу», Дмитро Шелестинський

Магія мистецтва у спорткомплексі південної частини Рубіжного

«У шкільні часи я ходив у цей спорткомплекс на заняття з волейболу та настільного тенісу. А в більш юнацькі часи — влаштовував фотозйомки біля фасаду будівлі, зробленого у стилі бруталізм. Під час війни спорткомплекс пошкодили окупанти. На жаль, я подивився відео, де палає ця будівля. Хочу вам сказати, що такої пожежі я не бачив ні в одному кіно. До вашої уваги оновлений мною ескіз вітражного скла, яке я запам‘ятаю на все життя.

Оновлений ескіз вітражного скла у спорткомплексі

Це достатньо боляче, усвідомлювати, що зараз руйнуються будівлі, які є фундаментом моїх спогадів про дитинство. Я давно маю бажання розробити проект, який був би про покращення /оновлення культури Рубіжного. Звичайно, зараз зовсім iншi пріоритети і наразі найголовніша цінність — це людське життя. Та найбільше я хочу, щоб якомога менше людей постраждали від війни. Для мене, як для дизайнера, архітектура Рубіжного має немале значення. Я думаю, що відтворення вітражного скла стане гарною ідеєю для відновлення культури Луганщини — моєï Батьківщини».

«Я залишив рідний дім двічі», Олег Ідолов

Залишив рідний дім двічі - Oleh Idolov

«Я двічі був змушений залишити дім через російську агресію. У 2014 році я поїхав із рідної Ялти, а майже 8 років потому мені заради власної безпеки довелося покинути Київ. Цей досвід мені пригодився. 24 лютого світ, у якому я прокинувся, не став повністю інакшим для мене. Змінилися певні обставини і я відчув характер вже добре знайомого мені конфлікту. Я був більш підготовленим морально до всіх подій та краще за багатьох інших орієнтувався у ситуації. Незважаючи на це, я залишаюся людиною відчуваю що і ви: страх, злість, жах – а часом просто шок. Зараз мені постійно доводиться продовжувати роботу в різоманітних нестандартних умовах – зокрема і в бомбосховищі під час повітряних тривог, у транспорті чи на вулиці.

З початком війни багато моїх колег намагались пояснити та довести росіянам, що вони мають вплинути зупинення війни. Я з самого початку розумів, що це марно, тому свої зусилля зосередив на візуальній комунікації із країнами Заходу, співпраці з благодійними організаціями та фондами.

Відчуття безпеки – одна з найважливіших передумов до ефективної творчості. На жаль, в ці дні у нас немає іншого вибору окрім адаптації. Як і всім навколо, зараз мені складніше зосередитись, діяти прагматично і виважено, та мислити стратегічно. Але переможе той хто працює скільки може, а потім – скільки буде потрібно.»

«Моє життя з 25 лютого і втеча з окупації», Анна Коваль

«25 лютого, як і наступні дні, почалося з укриття. Постійні попередження, що на нас прямують ворожі колони, постійні обстріли. Лебедин, містечко, де я жила, опинився в оточенні з усіх боків. Час від часу я щипала себе і намагалася прокинутися. Декілька перших днів я зовсім не могла зібратися, щоб повернутися до роботи.

Було неважливо і дивно працювати, коли за вікном чути вибухи. Не могла сконцентруватися, бо коли сідала за роботу, одразу починалася тривога. Я ходила в укриття, де не було зв'язку та інтернету. Вночі 3-го березня по Лебедину нанесли авіаудар. Це було найстрашніше. Розбили електростанцію, тому ми залишилися без світла і води. Зранку я взяла телефон брата і подзвонила колегам, щоб розповісти, що зі мною все ок. У цей час уся команда неймовірно мене підтримувала і я безмежно вдячна кожному за це.

З часом тривог стало більше, майже кожну ніч і кожен ранок ми бігали в підвал. Там спати було неможливо через сирість і сильний холод. Нерви почали здавати, багато людей почали виїжджати з міста на свій страх і ризик. А що ми? У нас велика сім'я, німецька вівчарка, коти і ні однієї машини. Я думала, що виїхати було нереально. Та все ж ми виїхали 14-го березня, коли оголосили зелений коридор. Як раз у день народження мого любого брата. Я обійняла всіх перед дорогою, бо не знала, чи зможу це зробити знову. Вдень ми були в безпечній і тихій Полтаві».

“Моя вдячність через роки”, Уля Миронова

Український лікар травматолог (зліва), разом із професором з США

«Декілька років тому український лікар зробив мені операцію. Коли почалась війна, колега українського лікаря з США організував збір коштів для підтримки України. Я дізналась про цю історію і намалювала лікарю ілюстрацію, яку він із вдячності подарував професору з США».

Творчість дизайнерів на тему війни

Творчість у період війни існує. У цей час вона стає інструментом для вираження болю і хвилювань. Якщо тут є історія про вас, то знайте, що ви не одні зі своїм болем. Ви зможете це прожити і пережити.

Авторка — Сіроштанова Марі

“Ця ілюстрація про кожного дорослого і дитину, які тікали від жахів війни з Краматорська та мали надію почати все спочатку”.

Авторка — Юля Кузнєцова

“Я намагалася зобразити себе у перші дні війни. Хоча ця ілюстрація напевне відгукнеться багатьом людям і вони побачать у ній себе”.

Авторка — Ксенія Трічева

“Спроби зловити частинку миру у ці жахливі часи. Саме це сьогодні намагається зробити кожен українець”.

Авторка — Ольга Верпаховська

“Зупиніть Путіна! Це не гра! Сам він зупинитися вже не здатен. Тільки об'єднаний світ може повпливати на цинічні та смертельні ігри цього тирана”.

Автор — Володимир Манко

“Цей малюнок створений у пам'ять про мою подругу Юлю з Харкова. Вона вирішила залишитися у рідному місті до кінця, але загинула 8 березня. Можна сказати, що ця ілюстрація присвячена всім жінкам, які загинули під час цієї війни”.

Авторка — Аня Янко

“У мене є декілька улюблених з дитинства мультфільмів. Один з них — “Їжачок у тумані“. Та жахлива війна, у контексті якої ми всі опинились, змінює все, навіть мої дитячі спогади. Уже не буде як раніше”.

Авторка — Юля Суховерха

“Цей постер був створений після 10-ої (я вважаю ювілейної) поразки рашистів на цій території”.

Автор — Нікіта Малко

“Бомбардування київської телевежі 2 березня 2022. Ракетні уламки потрапили в сусіднє урочище Бабин Яр, де під час Другої світової війни розстріляли євреїв”.

Авторка — Софія Мірошніченко

“Ілюстрація зроблена у той день, коли прийшло усвідомлення, що твій дім найрідніший і ніщо не зможе його замінити”.

Авторка — Наталя Терещенко

“На цю ілюстрацію мене надихнула подія, що сталася 18 березня. Російський винищувач на Херсонщині влетів у зграю диких гусей, його мотор відмовив і літак упав у болото. Мені шкода постраждалих птахів, але завдяки їм українській армії довелося знищувати на один винищувач менше”.

Авторка — Поліна Зінюха

“Цей плакат я зробила після 18 березня, коли побачила ініціативу у своєму Львові. Порожні коляски на площі Ринок символізують життя янголят. Мені було дуже боляче. На той час було 109 дітей. 109 дітей були вбиті росіянами з першого дня повномасштабного російського вторгнення в Україну. Зараз ця цифра збільшується і болить ще більше”.

Автор — Ярослав Лензяк

“Я хотів передати те, що відчував, коли створював ілюстрацію. Це чітко показує, що зараз відбувається в Україні”.

Автор — Роман Лісничий

«Взагалі ідея з парасолькою прийшла, коли почалися дуже інтенсивні обстріли і в Харкові був практично дощ з бомб. У мене виникла метафора, типу НАТО може стати для нас «парасолею», яка захистить від того дощу.

Також була ідея показати ілюстрацією, що люди не зможуть захиститися від бомбардувань. Бомба, що падає на парасольку, мала донести весь сюр того нападу росіян, коли жертвами стали непідготовлені і беззахисні люди.

Я думаю, кожна людина подивиться і зрозуміє по-своєму сенси. Але якщо я б робив це сьогодні, то парасоля асоціювалася б в мене з ЗСУ, бо то є наш найбільш надійний захист саме зараз, на мою думку».

Так, війна — це жахливо. Але нам потрібно пристосовуватися до нових реалій і продовжувати жити. Ці ілюстрації — один зі способів відволіктися за допомогою мистецтва, побути наодинці зі своїми думками та переживаннями. Пам'ятайте, що завжди війна тривати не буде. Згодом ми будемо знову пити каву з улюбленого закладу біля дому, планувати поїздки до друзів у Львів та Харків та без поспіху гуляти по бруківці свого міста. І на зміну ілюстраціям про війну прийдуть теплі — в яскравих кольорах про наше щасливе життя.  
·
1662
Головна