Що спільного між Lego і побудовою команди

 На перший погляд — нічого. І коли я вперше принесла коробки Lego на стратегічну сесію топменеджерів, кілька людей з команди подивились на мене як на людину, яка щось переплутала.

— Ми ж серйозна компанія. Навіщо нам конструктор?

Я відповіла просто: «Щоб ви нарешті побачили, як працює ваша команда. Без титулів. Без ролей. Без звичних сценаріїв». І ми почали.

Я працюю в операційному менеджменті дев’ять років. Моє завдання — навести лад. Виявити, що не працює, і знайти спосіб зробити це краще. Я заходжу в команди, де все вже «ніби працює», але чомусь постійно буксує. Де комунікація стала поверхневою. Де кожен працює у своїй «трубі», а на стратегічних сесіях усі погоджуються з усім — тільки б швидше закінчити.

Іноді, щоб команда щось усвідомила, їй не треба ще один Google-док або Miro-дошка. Їй треба вийти з ролі. І подивитись на себе збоку. Lego — ідеальний інструмент для цього.

Як виглядає така ретроспектива?

Перед нами — завдання. Наприклад: «Побудуйте модель команди, яка ефективно працює над спільною ціллю».

Я не роздаю ролі. Я не даю інструкцій. Я просто кажу: у вас є 40 хвилин. Результат — одна структура. Одна ціль. Один підхід.

І далі починається найцікавіше. Хтось одразу тягне коробку до себе. Хтось бере роль координатора. Хтось сидить і чекає. Хтось переконує, що «без плану ми нічого не збудуємо». Хтось пропонує «просто почати».

За 15 хвилин вже зрозуміло:

- хто бере на себе лідерство;

- хто уникає відповідальності;

- хто зливається у фон;

- як команда реагує на конфлікт;

- хто слухає, а хто перекрикує.

І це видно краще, ніж у будь-якому зумі чи HR-опитуванні.

І що далі?

Ми не граємо в "добре – погано". Ми говоримо. Я ставлю питання. Наприклад:

Що ви відчували під час процесу?

Чи були моменти, коли ви хотіли зупинити гру?

Хто насправді вів процес — і чи була в нього така роль офіційно?

Як приймались рішення? Хто їх озвучував?

Ці розмови — безцінні. Бо вони правдиві. І в них видно, що не працює в реальному житті: від небажання брати відповідальність до гіперконтролю.

Чому Lego?

Бо людина в грі поводиться природніше. Не ховається за посадою. І часто говорить речі, які в «офіційному» форматі не наважується сказати.

Бо руками легше дістати те, що складно сформулювати словами.

Бо це безпечно. Ніхто не винен. Просто «так вийшло». І вже з цього можна починати працювати.

 Командна робота — це не тільки про задачі, статуси й тред-менеджери. Це про зв’язок. Про взаємне бачення. Про рефлексію. Іноді — про те, як будувати щось разом, коли навколо повний безлад.

І якщо ви хочете зрозуміти свою команду — не завжди варто починати з діаграми відповідальностей. Спробуйте з конструктора. І подивіться, що вийде.