Від навчання в КНУ імені Тараса Шевченка до власного відділу в Public Kitchen: чесна розмова з Анастасією Черниш
Авторки: Ліза Сорока, Катерина Степанова
— Анастасіє, давайте згадаємо Вас кілька років тому. Чому свого часу ви обрали саме «Рекламу та зв’язки з громадськістю» в інституті Журналістики?
Я завжди знала, що хочу працювати у сфері комунікацій, але водночас чітко розуміла, що на журналістських матеріалах зупинятись не хочеться. Хочеться мислити значно ширше — стратегічно, креативно, працювати із сенсами та великими ідеями. Коли я прочитала програму і перелік дисциплін на спеціальності «Реклама та зв’язки з громадськістю», – зрозуміла, що цей напрям ідеально відповідає моїм інтересам і амбіціям. Мене захоплювала можливість поєднувати творчість зі стратегією, вивчати, як будуються комунікації брендів, що дійсно впливають на людей. Уже тоді я мріяла реалізовувати сильні комунікаційні стратегії – мені здавалося, що Інститут журналістики може стати хорошим фундаментом для цього шляху.
— Які очікування були від навчання і чи справдилися вони, коли ви склали першу сесію?
Щиро кажучи, я не мала захмарних очікувань від навчання. Для мене було важливо насамперед потрапити в середовище амбітних людей, які так само цікавляться комунікаціями та хочуть розвиватися у цій сфері. Я точно розуміла, що одним із найцінніших ресурсів Інституту журналістики стане саме оточення — люди, з якими в майбутньому можна буде разом втілювати ідеї в реальність. Після першої сесії це відчуття лише посилилося.
Я зрозуміла, що навчання тут — це не лише про предмети й оцінки, а й про формування мислення, вміння працювати в команді, домовленості та пошук себе в професії.
— Чи був той самий момент істини під час навчання, коли ви зрозуміли: «Піар — це точно моє»?
Мабуть, одним з найперших моментів став захист стратегії для бренду під час навчання. Пам’ятаю, після презентації викладачка сказала, що я маю дар переконувати людей. У той момент я відчула, що комунікації — це моє, через усвідомлення того, що я вмію класно доносити ідеї, аргументувати їх, захоплювати людей думкою та сенсами. Ця фраза мене змотивувала й, напевно, стала одним із перших внутрішніх підтверджень, що я рухаюся у правильному напрямку.
— Які дисципліни або проєкти в ННІЖ дали вам ту базу, яку використовуєте у роботі досі?
Українська, англійська мови, аудіовізуальне мистецтво та управління кризовими комунікаціями.
— Студентське ком’юніті ННІЖ — яке воно? Чи допомогли вам знайомства, здобуті в університеті, у професійному житті?
Студентське ком’юніті ННІЖ я б описала як дуже активне, амбітне й свідоме. На моєму потоці це були люди, які постійно щось створюють, кудись рухаються, мають власні ідеї та не бояться проявляти себе. Від цього середовища інколи справді перехоплювало подих — настільки воно вмотивовувало рости й не стояти на місці.
Знайомства, здобуті в університеті, допомогли мені у професійному житті. Наприклад, буквально нещодавно ми працювали над промоцією падел-клубу Еліни Світоліної, і щодо публікації матеріалу я домовлялася з журналістом, який свого часу також навчався зі мною в ННІЖ на одному потоці. У комунікаціях дуже важливі люди і репутація, і університет у цьому сенсі справді дав мені зв’язки на майбутнє.
— Якби ви могли дати пораду собі першокурсниці, що б змінили у своєму підході до навчання?
Відвідувати більше офлайн-подій, повʼязаних з моїм фахом, і не боятися проявлятися.
— Як виглядає ваш типовий робочий день у Public Kitchen?
Мій типовий робочий день у Public Kitchen зазвичай починається з перевірки календаря — для мене важливо одразу зафіксувати кількість зустрічей, дзвінків і ключових задач на день, аби правильно розподілити фокус і час. Після цього ми маємо командну зустріч, де обговорюємо головний фокус тижня, статуси проєктів і KPI для кожної підзадачі. Оскільки я працюю одразу з кількома проєктами, дуже важливо постійно тримати в полі зору як стратегічну картину, так і дрібні деталі.
Окрім менеджменту команди, у мене є й великий власний пул задач: це може бути підготовка комунікаційної рамки для публічного заходу чи паблік-току, розробка бачення сценарію, написання пресрелізів, аналіз ринку, підготовка пітчів для медіа або робота над новими креативними ідеями для брендів. Піар — це дуже динамічна сфера, тож в межах одного дня можна бути і стратегом, і менеджером, і креатором одночасно.
— Робота з якими брендами чи кейсами приносить найбільше драйву?
Найбільший драйв приносить робота з українськими брендами, які експериментують і створюють нові сенси. Мене заряджають проєкти на стику культури, моди та соціальної відповідальності – коли бренд не просто продає, а переосмислює спадщину чи голосно заявляє про важливе через сильний сторітелінг. Окремим джерелом натхнення є благодійні та соціокультурні ініціативи. Розробка PR-стратегій для масштабних зборів чи патріотичних кампейнів – це величезна відповідальність, але й можливість бачити реальний імпакт від своєї роботи.
— Public Kitchen працює на перетині моди, стилю життя та стратегії. Наскільки важливо піарнику сьогодні мати надивленість та відчуття естетики?
Сьогодні надивленість і відчуття естетики для піарника — це не просто “додатковий бонус”, а фактично необхідність. Особливо якщо ти працюєш на перетині моди, культури, лайфстайл та брендингу.
Піар зараз — це не лише про текст чи комунікацію в класичному розумінні. Це про здатність відчувати контекст: розуміти, як виглядає сильний візуал, які сенси резонують із аудиторією, які культурні коди актуальні саме зараз. Надивленість допомагає формувати більше нових ідей, краще працювати з креативними командами та створювати проєкти, здатні викликати емоцію. Водночас я переконана, що естетика без стратегії не працює. У комунікаціях дуже важливо, аби за красивою формою завжди стояв зміст і чітке розуміння: навіщо бренд це говорить і який ефект хоче отримати.
— Що б ви порадили абітурієнтам, які зараз вагаються, чи варто вступати на рекламу та піар у 2026 році?
Якщо ви відчуваєте, що комунікації — це ваше, я б точно радила вступати.
І найголовніше — не боятися проявляти себе ще під час навчання. Проводити час з одногрупниками, брати участь у проєктах, заявляти гучно про свої ідеї. Дуже часто саме університетське середовище стає місцем, де формуються майбутні професійні зв’язки, команди й великі кар’єрні можливості.
— На вашу думку, якими трьома якостями має володіти сучасний креатор, щоб бути затребуваним на ринку?
Має володіти надивленістю, уміти мислити стратегічно, дивитись на крок вперед; пропонувати сміливі й нетривіальні ідеї.
— Ваш особистий топ порад (книги, медіа чи звички) для тих, хто хоче працювати в топових агенціях.
Я б радила регулярно переглядати статті на The Business of Fashion, Forbes, прочитати книгу Keith Ferrazzi «Never Eat Alone», а щодо звичок: щодня “тренувати” надивленість – читати медіа, дивитися кампанії, аналізувати бренди; фіксувати цікаві ідеї й референси в нотатках і не боятися братися за проєкти, навіть якщо спочатку здається, що досвіду недостатньо. Саме практика найшвидше формує сильного спеціаліста.
Цей матеріал є частиною проєкту UA Creatives, створеного студентами Навчально-наукового інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Більше за посиланням: http://labs.journ.knu.ua/creatives