Як перейти на українську без страждань, навіть якщо ніколи нею не говорив: особистий досвід

Мене звати Катя, я народилась і виросла в російськомовному регіоні, та за 2 місяці успішно мігрувала на українську. В статті розповідаю, як максимально комфортно для себе і оточуючих перейти на українську тим, хто ніколи нею не говорив, та що відповідати на закиди оточуючих.

Для зручності я розділю весь процес на етапи, але в житті більшу частину дій я робила параллельно

Зараз інформаційний фон російськомовного українця приблизно такий «Переходь на українську! Ти ж її розумієш, тож і розмовляти можеш! Чого не переходиш?». Зазвичай так говорять ті, хто все життя говорить українською, або тільки-но перейшли на неї з російської. Але в другому випадку є нюанс — потім виявляється, що та людина виросла в українськомовному середовищі. Так от «повернутися до української» і «почати спілкуватись українською вперше» — це дуже різні речі. Я буду розповідати про другий варіант.

Забезпечити свідомості комфорт та безпеку

Наша свідомість — штука розумна, але дуже підступна. Ось зранку я вирішила, що мені потрібно переходити на українську, а вже надвечір я готова була відмовитись від своєї ідеї, бо «надо сразу нормально говорить, а я не могу», «меня засмеют за азаровщину», «это просто давление общества, можно и не поддаваться», «а правда, какая разница».

Ці думки будуть з’являтись, нікуди від них не дітися, але то просто злий жарт нашої психіки. Такий собі самозахист від змін та стресу. Тому треба готувати підґрунтя до майбутніх проблем і перехитрити самого себе у цій підступній грі. Ось мої інструменти:

«Підживлювати» свій намір. Для мене злість — не аби яка рушійна сила, тому раджу на ній їхати й вам. Ось стрічки, які пробуджують бурю емоцій щодо питань стосовно мови та самоідентифікації:

  • «Соловей співає» — документальний фільм 2022 року про планомірне винищення української і білоруської. Після нього чітко розумієш, що це не «так исторически сложилось», а насаджене та штучно створене.
  • «Будинок “Слово”» — документальний фільм 2017 року про українську інтелігенцію XX століття. Я більшість тих прізвищ знаю зі школи, але тоді ніхто не закцентував моєї уваги на тому, що ці постаті були сусідами, а розстріляли їх фактично один за одним.
  • «Зима в огні» — документальний фільм від Netflix про події 2014 року. Особисто для мене цей фільм — нагадування про те, як хтось вкотре переплутав українців з росіянами і намагався вчиняти з нами по схемі з-за «порєбріка». Не хочеться, щоб плутали.

Дати собі настанову «Я не відмовляюсь, а додаю». Коли вирішуєш забрати зі свого життя щось, що було в ньому кожного дня, і не пропонуєш ніякого зрозумілого чи вже знайомого рішення, наша свідомість включає всі можливі стопи, щоб це божевілля зупинилось.

Наприклад, одна з причин, чому спроби кинути палити або схуднути, закінчуються провалом — це те, як людина себе налаштовує. Ось дивіться.

Я ВІДМОВЛЯЮСЬ від жирної їжі. Так, ЗАБИРАЮ в себе можливість замовляти ту смачнющу піцу. НЕ КУПЛЮ собі більше свіженький білий багет і НЕ БУДУ їсти його зранку з кавою та джемом.

Яке тут худнути, коли це руйнує звичний стан речей, немає більше ранкового ритуалу і взагалі сидиш весь такий із купою заборон на лобі.

Так само з переходом на іншу мову. Ще й в умовах, коли звичний стан речей зруйнували росіяни.

— Ну всё, с завтрашнего дня я больше НЕ РАЗГОВАРИВАЮ на русском.

Після такого мозок «Шо? Как? А если не найдешь подходящего слова на украинском? Как теперь рассказывать вот ту смешную шутку? А если это не так смешно? Как ругаться теперь? А радоваться? АСТАНАВИСЬ!!!»

Тож щоб не шокувати саму себе, я сформулювала приблизно таке «Я не кидаю розмовляти російською, я собі це НЕ ЗАБОРОНЯЮ, а просто ДОДАМ в спілкування українську».

Вбити перфекціоніста. Чомусь, як мова заходить про українську, починається «Лучше нормально на русском, а не суржиком». І ось я наче і зібралась переходити на українську, а в голові вже сидить, як я маю кришталево чистою літературною мовою вести розмови.

Просто тримайте в голові, що ви й до цього ніколи в житті не розмовляли чистою літературною російською. Ніколи. І вам це ніяк не заважало жити і говорити словами через рот свої думки.

По-перше, неможливо навчитись правильній артикуляції чи на автоматі підбирати потрібні слова, якщо цього не практикувати. По-друге, мова в побуті — живий організм, вона підлаштовується під носіїв, а не носії під неї.

Ба більше, коли запускала продаж мерчу в Інстаграмі, я для назви сторінки свідомо обрала слово, що не зафіксоване в словнику — NEPOHYLNI (непохильні), а не «непохитні», як це було б літературною мовою. А ще я свідомо брала для принтів футболок вислів «доброго вечора» замість «добрий вечір», як це має бути за нормами української мови.

Укріпити особисті кордони. Класно переходити на українську, коли ти десь на заході країни, де все оточення по замовчуванню українськомовне. А от коли ти знаходишся в маленькому містечку під Дніпром, де навіть про закон щодо обслуговування українською чули краєм вуха, то вже зовсім інша справа. 

Рідні, знайомі і друзі будуть ставити питання, жартувати по-доброму чи не дуже. Тож  краще підготуватись завчасно, бо саме через таке потім відмовляєшся від ідеї.

Я точно знаю, про що кажу, бо вперше я хотіла перейти на українську в 2014-му. Тоді я сдалась, навіть не почавши, саме під тиском оточення, яке не поспішало змінювати себе, зате швидесенько піднімало насміх зміни інших.

Ні, я не радитиму слати всіх за кораблем, бо частіше вони то роблять не зі зла. Нам довго вбивали в голову, що питання мови — це конфлікт. Тож ті, хто так чи інакше порушують це питання — це потенційне джерело проблем. Тому коли ви стаєте українськомовним в російськомовномному середовищі, саме вас на підсвідомому рівні можуть сприймати як загрозу. Це пройде, як тільки вони звикнуть)

Тож я заздалегіть розуміла, які питання будуть ставити, та продумала такі відповіді, які не підштовхують до суперечок, а просто передають мою позицію.

Часті незручні питання до нещодавно українізованих

— Нет, ну а какая разница, какой язык?
— Я згодна, ніякої. Мені дійсно немає різниці, хто якою мовою говорить. Але особисто я хочу говорити українською.
— Это такое проявление патриотизма?
— Ні, патріотизм не в мові, а в справах. Не всі українськомовні люди — патріоти. Це всього навсього прояв мого бажання бути носієм української мови.
— А почему ты раньше не перешла?
— Не вистачало сміливості та завзяття.
— С тобой теперь на украинском разговаривать?
— Тільки якщо бажаєш. Я не можу змушувати тебе чи інших змінювати мову спілкування, це лише моє рішення, яке більше нікого не стосується.
— Ха ха, «…» по украински будет не так, а вот так «…».
— Хм, дійсно, але якщо ти маєш на меті продовжити спілкуватися, не треба мене здіймати насміх. Будь ласка, наступного разу дочекайся, коли я закінчу думку, а потім скажи, яке слово ти вважаєш доречнічнішим і ми це обговоримо.

Головне — змістити фокус з того, що ви неправильно сказали, на те, в якій формі вас виправили. Навіть якщо ви помилились, це для оточуючих не привід відчиняти вікно токсичності. Саме це важливо донести людині, яка щось подібне робить.

З мого досвіду, щось на кшталт останнього вигують люди, які зайві у вашому середовищі. Ще зазвичай вони чіпляються до того, що тільки здається їм неправильним. Наприклад, були люди, що намагались мені довести, що правильно казати «україномовний» замість «українськомовний», або що вислів «представляти країну» — це калька. Тож не поспішайте погоджуватись, вибачатись та почувати себе незручно.

Іноді людина переходить на українську, але не зрозуміло: чи то вона знущається, чи то це прояв ввічливості і в неї просто погано виходить. В такому разі я кажу «Зажди. З переходом на українську, я не забула російську. Спілкуйся, як тобі зручно, так буде комфортно всім. Але якщо бажаєш тренувати українську зі мною, я обома руками за».

Я свідомо не раджу всі ці штуки на кшталт «змінити мову в налаштуваннях телефону» чи «видалити російську розкладку з клавіатури». Це все зайвий стрес і не працює. Ви не почнете швидше думати українською або менше спілкуватися російською. Але ви можете зробити крок назад в той момент, коли ви не зможете щось терміново знайти, бо тепер там все називається інакше.

Наповнити активний словниковий запас

Коли вперше спробуєте формулювати думки українською, скоріш за все стикнетесь з двома проблемами:

  • Все розумію, але сам формулювати думки не можу.
  • А якщо вже сформулював, то виходить топорно і на солов’їну зовсім не схоже.

По-перше, справа в тому, що майже всі українські слова знаходяться в пасивному словниковому запасі, а щоб бути в змозі формулювати думки українською більш менш швидко — потрібен активний словниковий запас.

По-друге, ви будете намагатись будувати речення на російський лад, але думка про схожість мов — то міф, насправді ж спільної лексики біля 60%, а сталі вирази, стилістика та логіка побудови речень відрізняються.

Щоб відчувати цю різницю та не тягнути «росіянщину» в свою мову, достатньо на якийсь час українізувати простір: слухати, бачити, читати. Ось що я для цього зробила:

Соцмережі. Я приховала весь українськомовний контент, пошукала цікавенького українською, а також додала людей, для яких українська рідна. Ви можете пошукати собі своє, а я поділюсь тим, що додала собі: Катя Бльостка, Андрій Шимановський, TRI, Софія Крупа, Gogol Media, Простір Медіа, Vector Media.

Окремо пораджу слухати Ірину Фаріон, скільки вистачить сил, адже можна абсолютно не погоджуватись з тим, ЩО вона говорить, але те, ЯК вона це робить — неперевершено.

Підкасти. В мене вже була добірка українськомовних, їх випуски і слухала: Буде тобі наука, Проєкт Інтелект, Шейк бат нот стір, Як ми кохалися.

Також послухайте аудіокнигу Кузьми Скрябіна «Я, побєда і Берлін» — і смішно, і чудовий приклад не літературної, але такої живої мови.

Музика. Тут було найважче, бо виявилось, що єдине українське в моєму плейлисті на той момент— це гурт Zetetics, що співає англійською. Тож почала зі старих улюблених «Скрябіна», «Океана Ельзи» та «Антитіл», а там вже підтягнулись і нові для мене виконавці. Щоб вам було легше починати, ніж мені, ділюсь своїм плейлистом.

Фільми та серіали також в українській озвучці. Можна дивитись на Київстар ТБ (зараз безкоштовно), частина контенту на Netflix українськомовна, також знайшла uakino.club, там багато всього українською, але схоже, що піратське.

Книги краще брати художні. На перекладі популярних бізнес-книг, мабуть, економили, бо кальки там сповна. Мені на перехідний період вистачило «1984» Джорджа Орвелла, чудовий переклад з яскравою мовою. А якщо забажаєте використати цей етап для знайомства з сучасними українською літературою, раджу декілька прізвищ — Сергій Жадан, Любко Дереш, Оксана Забужко, Юрій та Софія Андруховичі, Мирослав Лаюк, Марк Лівін.

Щоденний інтерактивчик. Додайте п’ятихвилинку вивчення української на день. Я використовую застосунки:

  • MOVA — тут і нові слова, і фразеологізми, і правила. Весело, доступно, зрозуміло, знання можна закріпити вправами.

  • Р.І.Д. — в ньому кожен день три нових слова з тлумаченням, слова можна зберігати в словних і потім переглядати. Є розділ з крутими лекціями на теми культури та історії України.

Декілька порад, як споживати українськомовний контент

  • Звертайте увагу на фразеологізми, сталі вирази і порівняння. Сподобалось — намагайтесь продумати одразу свою варіацію використання цього виразу.
  • Співайте або читайте вголос, це допоможе вам звикнути до нового звучання самого себе, а також натренуєтесь відтворювати звуки на український лад.
  • Зустріли слово, яке розумієте лише за контекстом, гугліть його, читайте, які ще є тлумачення цього слова.

Поступово починати спілкуватись

Далі розкажу, якими етапами йшла я. Для себе ви можете додавати комфортні кроки або скоротшувати свій шлях.

Перший крок — писати українською. Вирішила, що спочатку перейду письмово. Так я призвичаюсь самостійно формулювати думки українською в спокійному темпі, адже буде час перечитати, переформулювати, залізти у словник тощо.

Почала переписуватись з деякими знайомими українською, в соцмережах почала писати виключно українською. Не тільки на своїй сторінці, а й реагувати на контент інших. 

Одна з подруг сама запропонувала, деяким я
Згодом ставало ліньки переключати мову туди-сюди і я майже всюди почала писати українською
Цікаво, що спілкуватись українською на «чужій» території значно спокійніше, а от з моїх підписників все ж знайшлось кілька людей, що намагались то слово правильне підказати, то вказати, що їм не подобається і взагалі не треба їх «притісняти» 

Доречі, ще раз хочу наголосити, що вибір мови спілкування не має бути підґрунтям патріотизму чи його відсутності. Не дозволяйте прирівнювати ці речі, бо то підміна понять та середовище для маніпуляцій.

З ким і в який момент перейти на українську, я обирала за принципом комфорту та безпеки. Тобто першими пішли ті, від кого я була впевнена, що не почую «ой, а что это ты?», інших зайвих питань чи заперечень.

Другий крок — спілкуватись українською з незнайомцями. Чомусь вважається, що простіше за все починати переходити на українську в родині. Реальність така, що хтось з близьких може сприймати намір несерьезно, знецінювати і радити «нормально разговаривать», а хтось спочатку під тиском погодиться, а потім почнуться саботажі. Це все може відбити будь-яке бажання переходити на українську.

Тож якщо на родинній нараді всі радісно не вирішили переходити на українську, то краще починати там, де успіх легше закріпити.

Перші, з ким я почала розмовляти українською, були касири в супермаркетах, консультанти в магазинах, оператори технічних підтримок, кур’єри, офіціанти та інші добрі люди, що допомагають нам жити наше комфортне життя.

Починати саме з них протіше, тому що:

  • Ми не такі вразливі перед незнайомцями, не так страшно.
  • Ці люди не знають, як ви говорили раніше, їм нема з чим порівнювати.
  • Чужим на вас пофіг. Вони не будуть виправляти, навіть якщо суржик, навіть якщо вимова не така, як треба.
  • Заздалегідь знаєш, що хочеш сказати, можеш побудувати потрібні фрази і потім просто проговорюєш підготовлений текст.

Далі всі нові знайомства я починала українською. Це найкрутіше і найпростіше. Ніяких змін. Просто одразу українською, для нового знайомого ніби так і було завжди.

Третій крок — спілкуватись українською з друзями і рідними. Отже спочатку я звикла до свого звучання українською, побачила, що до Азарова мені далеко, і по реакції людей це видно, впевнилась в своїх силах. Після цього почала спілкуватись українською з тими, з ким спілкуюсь кожен день.

Найбільшою проблемою для мене був сам момент переходу. Як це зробити? Просто якогось дня почати розмовляти українською? Сказати «с завтрашнего дня я буду разговаривать на украинском, готовься»? «А можно я буду разговаривать с тобой на украинском?». Все це виглядало дивним.

Я вирішила діяти з щирості. Для прикладу, ось мені телефонує подруга, я відповідаю російською і кажу «Привет! У меня для тебя новость. Уже какое-то время я стараюсь перейти на украинский, теперь по моему плану настало время пробовать разговаривать на нем с близкими. Поэтому не удивляйся, я буду разговаривать на украинском. И заранее извиняюсь, потому что я могу тупить, подбирая нужное слово.» і майже одразу переходила на українську словами «Ось такі справи, як ти?»

Тобто я і людину попередила, і одразу дала зрозуміти, що не слід від мене очікувати ідеальної української. Не було випадку, коли б цей спосіб погано спрацював.

Аналогічно я чинила, якщо зустрічала людей, з якими спілкуюсь рідко. Тільки я одразу віталась українською і випереджаючи здивування та питання розповідала, як і коли я вирішила перейти, і скільки це вже триває.

Ось так маленькими кроками, без радикальних змін та стресу я стала українськомовною.

Наостанок декілька порад для комфортного переходу на українську

Обирайте з комфорту. Так, втретє наголошую) З ким, коли і як переходити на українську вирішуйте з власних відчуттів. Перехід на українську — це не обмеження, а навпаки — дозвіл собі робити трохи інше. Якщо ви відчуваєте, що зараз вам некомфортно «відкритися» саме цій людині, розмовляйте, як звикли. Але потім раджу обдумати, що саме вам заважало і на наступний раз пропрацювати це.

Створюйте свої гнучкі правила. Якщо ви вирішите від завтра перейти на українську, то згодом помітите, що це рішення заважає злитися, радіти і проявляти інші сильні емоції. Буде більш менш комфортно спілкуватися українською лише в спокійному стані, а в часи сильних емоцій буде перекидати на російську. І це нормально. Іншим я так і пояснювала: «В різних емоційних станах мені поки комфортно спілкуватися різними мовами, завтра важкий день, тож буде день російської».

Виправляйте себе вголос. Часом буде так, що ви сказали якийсь русизм і одразу згадали потрібний аналог. Вимовіть його. Це виглядає дивним, затягує розмову, але так ви формуєте активний словниковий запас.

Тримайтеся, коли буде некомфортно, як інші відповідатимуть російською. Коли ти опиняєшся в «мовній меншості», здається, що спілкування виглядає неприродньо. Вітаю! Ви відчули себе звичайною українськомовною людиною в Україні. До цього треба просто звикнути. Ви розумієте співбесідника, він розуміє вас, все добре.

Буде хотітись агітувати переходити інших, але не робіть цього. Немає нічого страшнішого за людину, що нещодавно розмовляла російською і тепер хоче українізувати все своє оточення. Якщо дійсно хочеться, щоб з вами розмовляли лише українською, шукайте відповідне оточення, але не примушуйте людей. Можна порадити також подивитися «Соловей співає», розповідати про свій досвід, але не примушувати.

Деякі люди з мого оточення також перейшли на українську, деякі спілкуються українською лише зі мною, деякі як розмовляли російською, так і розмовляють. І це нормально)

Успіхів!

·
862
·
1
·
super 3
Головна