Як звільнення стало точкою опори: мій досвід виходу з найму
Нещодавно я відкрила власну агенцію CommsTrue. Цей шлях не був легким. Я давно відчувала, що настав час змін, але справжнім поштовхом стало звільнення. І ні — це не була спонтанна емоція. Це було глибоко усвідомлене рішення, до якого я йшла поступово.
У певний момент життя чаша терпіння просто переповнюється. Здається, от-от — і все. Більше не можеш витримувати токсичну комунікацію, постійне відчуття, що ти б’єшся головою об скляну стелю, безперервну рутину, що не дає простору для розвитку, або ж безглузді термінові задачі, які вже за годину втрачають сенс. І тоді виникає дуже чітке бажання: встати й піти.
До рішення піти з роботи я йшла два роки. І по-справжньому почала готуватись за півроку до звільнення. Усвідомила, що маю орієнтовно 4–6 місяців, щоб підготуватися морально, фінансово, стратегічно. У результаті, в мене було 8 — останні два з яких виявилися найважчими, але водночас і найпотрібнішими.
Я пішла по скороченню. Але це було моє власне рішення. Мені пропонували залишитися — на інших посадах, з іншим функціоналом. Але ситуація була настільки несправедливою, що для мене стало принциповим не погоджуватися. Бути вірною собі.
У період цього вибору я чула багато заперечень і побоювань. «Куди ти підеш у такий час?» — питали мене. Але чому я маю миритися з приниженням? «Зачекай трохи, пересидиш, потім щось зміниться» — і знову питання: скільки ще чекати? Уже два роки як я чекаю, а життя минає. «Зараз криза, роботи немає» — та коли ви востаннє відкривали сайти з вакансіями? Кадровий голод — реальність.
Я знала: після звільнення мені потрібен буде час для емоційного відновлення. Тому я завчасно почала формувати фінансову подушку — так, щоб хоча б півроку могла не працювати. Це дало мені можливість мати внутрішню опору та спокійно планувати наступні кроки.
Я багато працювала над собою. Аналізувала свій досвід, навички, експертизу. Шукала, де можу це застосувати. Склала план дій на рік по всіх сферах життя. Ще під час роботи почала долучатись до різних проєктів, які мали перспективу розвитку після звільнення. І чітко для себе визначила: з ким і як я більше не хочу працювати.
Я більше не готова терпіти зверхність, токсичність, непрофесіоналізм і безвідповідальність. Саме тому з такими людьми чи бізнесами я більше не співпрацюю. Бо це не про результат. Це не про взаємоповагу. А нездорова комунікація й зверхність знищують навіть найкращі ініціативи.
Отримавши трудову книжку на руки, я чітко знала: не хочу повертатись до роботи «на когось». Я відчула, що переросла формат виключно найму. Мені хотілося робити щось масштабніше, важливіше — і для себе, і для інших. Я хотіла мати власну справу, обирати проєкти, команду, теми, з якими мені резонує. Хотіла свободи — і почала її будувати.
Чи шкодую, що процес звільнення зайняв два роки? Ні. Бо кожна зміна — це шлях. І він мав пройти саме так. Після 2022 року мені треба було зібрати себе докупи. Знайти нові точки опори. Відчути внутрішню впевненість і сформувати нові орієнтири. Це рішення мало бути не імпульсивним, а свідомим. Я мала прийти до нього вільною, а не зламаною.
Найважче після звільнення було — відпустити цю історію. Майже 8 років — це як довгі стосунки. Це частина життя, до якої ти звик. Але я усвідомила: стара модель більше не працює. Настав час змінити не лише роботу — а й спосіб мислення.
Спочатку був фріланс — і так, це також форма найму. Та згодом я почала формувати себе як підприємицю. А це вже зовсім інша історія. Якщо буде цікаво — поділюсь нею в наступному тексті.