Жінка і книжка (з великим сенсом і капцями).

Є речі, про які світ намагається не думати. Наприклад, що буде, якщо всі одночасно поставлять чайник. Або чому книжки пахнуть спогадами. І найголовніше — навіщо деякі люди, зокрема жінки, читають паперові книжки, коли навколо повно виблискуючих, блимаючих, буркотливих гаджетів, які можуть показати вам не лише історію, а й те, як її готували, їли, перетравлювали і зняли серіал.

————

Одна жінка мешкала у кімнаті, яка виглядала так, ніби її обжила Бібліотека після нервового зриву. Там було все: книжки у шафах, книжки під шафами, книжки в чайнику (довга історія), і навіть одна книжка, яка вміла відповідати, якщо ти випадково називав її «доволі нудною». Вона ображалася і ставала поетом.

Жінка, власне, сиділа в кріслі з обшивкою кольору «мерло після пригод». На ній була накидка — тобто шмат матерії, який вирішив жити поважним життям. У руках — стара книжка, що зітхала кожного разу, коли її відкривали, і трохи сварилася, коли її закладали посеред речення.

Вона не читала — вона входила у книжку. І якщо ти, шановний читачу, думаєш, що це метафора, то ні. У цьому світі (а особливо в її кімнаті) метафори іноді мають дверцята, ручку і запасний набір ключів.

Тінь жінки, між іншим, мала власну думку щодо сюжету. Вона підозрювала, що головний герой книжки — під прикриттям. Або щось приховує. Або принаймні забув де залишив собаку.

— Я читаю, щоб не загубитись, — якось буркнула Жінка, коли її хтось, наївний, спитав, навіщо їй оця вся «макулатура».

— Бо у книжках є речі, які в житті трапляються рідко.

Коли Жінка читала, годинник сповільнювався, чай не встигав охолонути (він чемно чекав), і навіть кіт переставав бити статуетки. Він теж слухав.

Історії, що вона поглинала, не просто залишались у ній. Вони облаштовувалися. Розвішували діалоги на стільцях. І тихцем приносили нові.

Тому вона і писала. Не книги — поки що. А нотатки, які пахли майбутнім романом. Можливо, романом про кішку, яка знала більше, ніж казала. Або про чайник, що бачив світ.

Читання було для неї не втечею. А розумною, обґрунтованою, абсолютно логічною екзистенційною стратегією виживання в хаосі, де люди вірять, що три речення з телепромптера — це думка.

Свічка тихо потріскувала, як застарілий вогонь. Букви вирушали в подорож її очима, а реальність обережно відходила вбік, щоб не заважати.

І якщо хтось ще досі сумнівався, навіщо читати книжки, — то це був або кіт, або чайник. Але вони мовчали.

———

За вікном світ рухався, бликав, рахував лайки і кроки.

А в кімнаті знову осідала тиша — наче пух старих думок.

Жінка підвелася, не поспішаючи. Поклала книжку туди, де вона могла знайти свою наступну пригоду. А потім записала кілька слів. Можливо, перше речення нового майбутнього.

Бо історії не закінчуються. Вони просто засинають на мить — щоб прокинутися в іншому серці. І якщо ти досі тримаєш цю історію в голові, знай:

- книжки теж це знають і вже пишуть для тебе продовження.

⸻

Бережіть книжки. Вони пам’ятають більше, ніж здається.

Аурелія Ві.