Жінка, яка лагодить небо.

«Жінка, що лагодить небо». 

(Або як одна жінка випадково стала відповідальною за ніч).

Якщо ви колись замислювались, чому зірки сяють уночі, а не вдень, відповідь дуже проста: вдень вони соромляться. Та й нема куди їм світити — всі зайняті. А вночі — будь ласка, роби що хочеш, аби тільки ніхто не кликав тебе фарбувати паркан.

Колись давно (тобто ще до появи кави в пакетиках), одна жінка на ім’я Ві прийшла на край світу і спитала:

— А хто тут відповідає за небо?

— Вільно, — відповіло небо. — Шукаємо кандидата.

Так вона й залишилась. Ніхто не уточнив, на скільки.

Ві не була чарівницею, богинею чи астрономкою. Вона була звичайною жінкою з гострим язиком, трьома котами і дивною любов’ю до нічного прання та писанини. Просто однієї ночі вона вивісила мокрі простирадла на шворці… і випадково зашила ніч.

Так народилось її нове призначення.

Спершу вона лише прибирала — згортала залишки вечірньої тривоги, витирала з неба плями розбитих мрій, складала в кошик недовиспані сни. Але потім дізналась: зірки теж потребують догляду. Вони линяють. Від них тхне старими книгами. Вони губляться, коли люди надто сильно дивляться в ґаджети.

От і мусила Ві— хоч і без офіційної зарплати — щоночі виходити на зміну, виносити відро з кометами, розвішувати нові сузір’я, гладити місяць і переконувати зорі не згорати завчасно. Особливо молоді — ті, що тільки-но запалилися й думали, що вони — центр Всесвіту.

А ще писала записки. Людям.

«Ти сильніший, ніж думаєш»,

«Цей день — не останній»,

«Навіть якщо ти не бачиш мене, я є».

Вона не знала, чи хтось читає. Але якось один хлопець знайшов записку в кишені пальта, яке не носив років п’ять. І вижив.

Одного вечора Ві трохи втомилась. Точніше, знесилилась настільки, що переплутала північ із пральним порошком, і тепер на північному небі трохи піниться.

Зате запах приємний.

— Слухай, — сказав Місяць, — а може, вже досить?

— А хто ж замість мене?

І тут — увага! — з’явився молодий спеціаліст із галактичного управління. Він мав планшет, окуляри і жодного уявлення про те, що робити зі зірками, які ламаються після дощу.

Ві зітхнула.

— Добре. Поки не навчишся, я ще трохи побуду. Але каву — тепер ти вариш.

———-

Так і триває ніч. Хтось вважає, що вона — загадка. А хтось просто знає, що там працює Пані Ві — жінка, яка завжди має при собі нитку, термос і запасну зорю на випадок несподіваного темрявища.

І якщо вам здається, що Всесвіт занадто складний — просто уявіть, як це: щовечора латати небо, щоб хтось зміг побачити мрію.

Ну, або хоча б зорепад.

Аурелія Ві.