Дизайн-процес

В попередніх матеріалах, створених нами до курсу «Основи дизайну», ми писали про типографію, розповідали про композицію, кольорознавство та торкнулись основ стилю. Всі ці модулі є важливими компонентами дизайн-знань, що допомагають більш системно та свідомо побудувати дизайн-процес.

Тепер настав час розібратись, власне, з дизайн-процесом як таким. В завершальному циклі матеріалів до курсу «Основи дизайну» ми познайомимось з тим, як влаштована робота дизайнера, які існують ролі в дизайн-студіях, агенціях та продакшнах, та яким чином дизайнеру формувати, доповнювати та розвивати власне портфоліо.

В першій статті циклу ми розглянемо, з яких етапів складається дизайн-процес.

Цикл роботи над дизайн-продуктом

У загальному випадку, дизайн-продукт проходить цикл з семи послідовних етапів.

У вступі до курсу ми вже говорили, що дизайн — це не одна галузь, а ціла низка галузей. І відповідно, під поняттям «дизайн-продукт» може розумітись інтер’єр приміщення, оформлення плаката, фірмовий стиль організації, дизайн вебсайту тощо.

Тож говорити, що будь-який дизайн-продукт неодмінно створюється за тим самим універсальним алгоритмом, було б дещо некоректно. Тож модель циклу роботи, яку ми наводимо, є загальною і не завжди виконується на 100%, втім для багатьох проєктів вона цілком відповідна.

Щоб в цьому переконатись, познайоммось з кожним кроком докладніше. Почнемо з самого початку — отримання дизайнером брифу.

Отримання завдання (брифу)

Як правило, відправною точкою в створенні дизайн-проєкту є саме бриф.

Це слово походить від англійського слова brief, тобто «резюме» або «підсумок».

Бриф — це часто стислий опис завдання, яке стоїть перед дизайнером. Він може бути переданий дизайнеру в багатьох формах: у вигляді електронного листа, у формі тексту в месенджері, як задача в таск-менеджері (програмі обліку завдань) або ж в деяких випадках — у формі окремого електронного документа, певним чином структурованого.

Доречними складовими брифу є:

• коротка інформація про замовника та галузь, до якої відноситься даний проєкт,
• опис завдання проєкту,
• опис аудиторії проєкту (або кількох аудиторій),
• перелік проєктів-конкурентів,
• перелік проєктів-орієнтирів,
• орієнтовний термін виконання робіт.

В багатьох компаній брифи формуються на основі власних стандартів, і, відповідно, конкретна структура брифу може бути відмінною.

Часто брифи, направлені дизайнеру клієнтами, не містять важливої для розуміння завдання інформації. Це пов’язано із тим, що клієнти не знають, яку інформацію необхідно долучити для повноцінного розуміння завдання.

Тож часто студії, агенції та продакшени згодом напрацьовують анкету, що може містити декілька десятків запитань. В заповненому вигляді така анкета і перетворюється на бриф.

Втім, яким би детальним не був бриф, повноцінне сприйняття задачі, як правило, виникає в результаті розбору завдання за участі клієнта.

Іноді постановка завдання може також відбуватись в межах живої зустрічі. Таку зустріч ще можуть називати брифінгом чи брифуванням (від англ. briefing, «інструктування»).

Розбір завдання

Отримане завдання (незалежно від того, в якій саме формі воно потрапляє до дизайнера) необхідно докладно вивчити.

Після того, як дизайнер проаналізує завдання, в нього можуть виникнути уточнювальні запитання. Це не дивно, адже часто клієнти, надаючи дизайнеру бриф, не мають відповідного досвіду та можуть застосовувати дещо загальні формулювання. Наприклад, описуючи бажаний стиль проєкту, просити використати «сучасний», «цікавий» або ж «яскравий».

Звісно, подібні формулювання залишають занадто широкий простір для тлумачення, і тому потребують уточнення.

Власне, тому ми й виділили розбір завдання в окремий етап.

Завершенням етапу є формування візії завдання.

В комерційному дизайні часто ці два етапи передують формуванню комерційної пропозиції клієнту, але в цьому матеріалі ми виносимо питання продажу послуг дизайнера за дужки й фокусуємось суто на процесі роботи з дизайн-продуктом.

Коли дизайнер сформував власне розуміння задачі, він переходить до дизайн-дослідження.

Дизайн-дослідження

Докладно процес дизайн-дослідження, а також його складові ми розбирали в одному з попередніх матеріалів «Креативної практики».

Дизайн-дослідження є важливою та навіть невіддільною складовою циклу створення дизайн-продукту. Попри те, що часто терміни виконання проєкту є стислими, а сам проєкт видається зрозумілим, дизайн-дослідження — це чудовий спосіб, не інвестуючи значного часу в створення проєкту, продемонструвати клієнту естетику, подібну до тої, до якої ви тяжієте.

Іноді демонстрація мудбордів дає змогу ліпше зрозуміти естетичні вподобання клієнта. Так, краще почути, що даний стиль не відповідає очікуванням клієнта в контексті зразків, ніж з приводу ваших напрацювань.

Термін на проведення дизайн-дослідження варіюється від одної доби до одного тижня та часто залежить від бюджету проєкту. Чим він менший, тим менше часу дизайнер може присвятити дослідженню.

По завершенні дизайн-дослідження дизайнер формує дизайн-стратегію (тобто, розуміння того, яких візуальних рішень він може дотримуватись в проєкті). Наступним кроком в циклі створення дизайн-продукту стає розробка концепції.

Розробка концепції

Дизайн-стратегія — це лише загальний напрям роботи. В межах цього напряму проєкт може мати численну кількість різних втілень.

Кожне реалізоване дизайнером втілення, яке ще не є затвердженим клієнтом, є окремою концепцією. Це слово походить від латинського conceptio — «розуміння». Власне, ключове завдання концепції полягає саме в тому, щоб сформувати більш якісне та повне розуміння того, як може виглядати дизайн-проєкт. Часто в дизайн-концепції можуть бути використані стокові фотографії замість фактичних, та й текстовий контент, радше за все, буде рибним. На додачу до цього, концепція часто охоплює не весь проєкт, а лише його частину. Наприклад, якщо концепція створюється для вебсайту, то дизайнер може продемонструвати 2-3 екрани однієї сторінки, а якщо робота іде над фірмовим стилем — логотип та 2-3 носії.

В межах одного дизайн-проєкту кількість окремих концепцій може бути різною.

В деяких (рідкісних) випадках буває цілком достатньо однієї концепції, але часто дизайнери та агенції пропонують клієнтам декілька варіантів до обговорення — 3 чи 4.

При цьому, якщо дизайнер працює над дизайн-проєктом в межах креативної команди та під керівництвом артдиректора, концепції умовно поділяють на «внутрішні» та «зовнішні».

Внутрішні — це концепції, які передбачені суто для внутрішнього обговорення зі старшим дизайнером, артдиректором чи дизайн-директором. Їх може бути декілька десятків, але деталізація концепцій в цьому випадку суттєво нижча.

Зовнішні — це концепції, які передбачені для демонстрації клієнту. В якості зовнішніх концепцій старший творчий фахівець, наприклад, артдиректор, обирає кращі варіанти з внутрішніх концепцій.

Але для демонстрації клієнту їх готують додатково, у форматі спеціальної презентації.

Терміни розробки концепції варіюються в залежності від типу проєкту, але в більшості проєктів клієнти обмежують час на розробку концепції тижнем або двома.

Презентація концепції

Презентація концепцій клієнту є дуже відповідальним кроком. Адже вона визначає, чи після неї почнеться фактична розробка проєкту, чи проєкт повернеться на крок назад — до розробки концепції.

У випадку, якщо ви демонструєте клієнту фірмовий стиль, не варто обмежуватись лише демонстрацією логотипа. Необхідно показати, як він виглядатиме на носіях: візитівках, фірмових бланках, пакетах тощо. Подібні зображення часто називають мокапами (від англ. mockup, «макет»). Якщо ви демонструєте вебсайт — ліпше відчути його переваги клієнту допоможе інтерактивний прототип або ж відеовізуалізація, в якій будуть продемонстровані стани наведення та анімовані елементи.

Ліпше за все не зводити презентацію до формальної передачі PDF-файлу, а проводити її наживо, за участі дизайнера та старших фахівців (якщо презентацію проводить студія, агенція чи продакшн). Таким чином, дизайнер або дизайн-команда матимуть змогу розкрити переваги концепції ліпше, а також одразу відповісти на будь-які уточнювальні запитання клієнта та розвіяти його сумніви, якщо такі виникають.

Розробка дизайн-проєкту

Щойно дизайн-концепція захищена, починається фактичне втілення проєкту.

Тут робота стає більш кропіткою, в процесі з’являється перелік окремих компонентів проєкту, що фіксується у договорі з клієнтом, а також у відповідних інструментах обліку завдань (worksection, Jira або Asana), а також визначається крайній термін виконання проєкту (його частіше за все називають дедлайн), а також віхи проєкту (їх ще іноді називають на жаргоні англіцизмом майлстоун).

Дотримання дедлайнів та загалом графіку виконання проєкту є однією з найважливіших вимог багатьох працедавців в індустрії. Це пов’язано не лише з контрактними зобов’язаннями перед клієнтами, але й тим фактом, що робота дизайнера часто є лише однією складовою в загальному процесі. Так, часто вебдизайнер по завершенні своєї роботи передає макети наступному фахівцю — верстальнику або фронтенд-розробнику. А від своєчасної здачі роботи ілюстратора залежить завершення підготовки до друку книги чи брошури.

Щоб допомогти дизайнерам дотримуватись терміну, часто в проєктах до них закріплюють керівника проєкту (проєктного менеджера), який слідкує за дотриманням загальних та проміжних термінів.

В ІТ-компаніях часто застосовується метод управління проєктами, що має назву скрам (від англ. scrum). А за дотриманням термінів, розподілом навантажень та поділом проєкту на етапи займаються фахівці, яких називають скрам-майстрами.

Попри те, що дизайн-концепція вже погоджена клієнтом на попередньому етапі, цілком вірогідно, що протягом розробки дизайн-проєкту до неї будуть вноситись певні коригування та незначні зміни, і, відповідно, концепція протягом періоду розробки буде доповнюватись та уточнюватись — за вимогою клієнта або ж за вимогою старшого творчого фахівця.

Термін виконання проєкту суттєво залежить від типу проєкту та конкретних умов договору.

Публікація дизайн-проєкту

По завершенні роботи над проєктом важливо підготувати матеріал, що описує проєкт, та додати його до власного портфоліо (про портфоліо ми підготували окремий матеріал в цьому циклі).

Майданчиками для публікації проєктів є: Behance, Dribbble, Pinterest та CASES.

Часто компанії та дизайнери не мають достатньо часу для оформлення власних робіт та їх публікації, і через це склад портфоліо нерідко є застарілим.

Щоб уникнути цього, варто розробити універсальний шаблон публікації власних робіт і створювати їх по мірі розробки проєкту.

Найліпший варіант — публікувати кейс проєкту водночас з самим проєктом.

Публікація проєкту є вкрай важливою складовою дизайн-процесу, адже це — найліпша реклама фахівця чи команди. Якщо ви успішно втілили подібний проєкт, то зможете це повторити і в майбутньому. Відтак, публікація кейсу про створення сайту для банку може призводити до того, що інші банки також звернуться до вас по послуги.

Втім, іноді публікації роботи може завадити угода про нерозголошення (її ще часто називають NDA, non disclosure agreement).

Договір про нерозголошення NDA

Угода про нерозголошення часто є супутньою до контракту на розробку дизайну. Найбільш характерно це для ІТ-компаній, а також для іноземних компаній, що замовляють дизайн-продукти в Україні.

Найбільш вагомою причиною спонукати фахівців до підписання угоди про нерозголошення є дотримання так званої комерційної таємниці. Це досить загальний термін, і часто кожна окрема компанія сама визначає, що має розумітись під комерційною таємницею в її випадку.

У випадку дизайнера угода про нерозголошення обмежує право на поширення інформації про участь в проєкті, а відтак — долучення даної роботи до власного портфоліо. Часто подібна незручність окупається вартістю контракту, але все ж на неї слід зважувати при підписанні подібної угоди.

Висновок

В цьому матеріалі ми описали загальний випадок дизайн-процесу. І майже на кожному його етапі ми робили обмовки про те, що в різних за напрямом організаціях він може бути влаштований по-різному.

В наступному матеріалі ми спробуємо розібратись, які бувають організації у сфері креативних індустрій та якими типами проєктів займається кожна з них.