Олексій Чекаль — український графічний дизайнер, каліграф і історик мистецтва, арт-директор студії PanicDesign. Спеціалізується на складних міжкультурних і міжмовних проектних завданнях у сфері культурних, музейних, наукових і релігійних проектів. Експериментує як в області каліграфії та шрифтового дизайну, так і в області letterpress. Викладав в ХДАДМ, зараз є запрошеним професором Florence Classical Arts Academy у Флоренції (Італія).

У цьому інтерв'ю Олексій розповів, що для нього графічний дизайн, в чому полягає завдання дизайнера і що потрібно робити, щоб продовжувати розвиватися. А також про те, як українська ідентичність проявляється в графічному дизайні зараз і як може проявлятися в майбутньому.

Чому ви обрали цей напрямок для своєї реалізації?

Все вийшло досить випадково та я не вчився ніколи графічному дизайну, але завжди робив те, що мені цікаво і поступово прийшов до того, чим я займаюся зараз. Моя перша професія — живописець, потім реставратор, іконописець. На якихось етапах мене зацікавило сакральне мистецтво, завдяки чому я став цікавитися каліграфією і шрифтом. Це і привело мене в дизайн. У 2000-х роках я прийшов в PanicDesign. У перші роки я займався зовсім звичайними речами, пов'язаними з рекламою, фірмовими стилями та іншими стандартними завданнями в області графічного дизайну, набирав технічний досвід. Потім я зрозумів, що в цій галузі мені нудно.

У той же час почали з'являтися проєкти по шрифтах та каліграфії, які мені стали цікавіші. У Харкові між 2005 і 2010 роками я з друзями організовував "Свято кирилиці" на базі Худпрому, де збиралися багато різних шрифтарів і каліграфів. Ми почали спілкуватися та поступово виникло українське співтовариство людей люблячих літери й типографіку. З того часу я повністю занурився в цей світ зарубок, розчерків і геометричних силуетів.

Поступово прийшло усвідомлення того, що розуміючи закони шрифтового світу і відчуваючи нерв різних писемностей, можна виконувати дуже незвичайні завдання на стику дизайну та наукових, філологічних, релігійних і культурних проєктів. Це створило певний клубок робіт в портфоліо, які дали можливість абсолютно різним замовникам знаходити мене як виконавця: від дизайну виставок про сталінські репресії або історії юдейського свята Песах, церковного дизайну і каліграфії, створення ескізів татуювань на грецькому, логотипів на сирійському для американських видавництв, оформлення історичних конференцій в Оксфорді, ескізів для ювелірних виробів в Італії та виконання арабської каліграфії для книг про мусульманську культуру. Я вийшов з кола досить нудних логотипів для магазинів або банків і вирішую незвичайні, складні завдання.

Що ви цінуєте в своїй роботі найбільше?

Оскільки я вибрав не офісний тип роботи і звільнився від студійних зобов'язань, у мене поступово сформувалося світовідчуття, близьке нашому земляку Григорію Сковороді. Ідея довгого шляху, в якому: «Світ ловив мене, та не спіймав». Я їжджу по різних країнах, знаходжу друзів, проєкти і замовлення. Я навіть якось написав у графі місце роботи — "каліграф-мандрівник". Мені подобається стан руху. Це перестало бути рутиною, перетворившись на постійне творче свято, яке мені цікаве, яке не обтяжує.

Мене захоплює момент занурення в тему нового завдання, її вивчення. Неважливо що це: арабська демонологія, теоестетика Бальтазара, оформлення книги за перекладом з сирійського містика Ісаака Сирина або оформлення замків Німеччини. Кожен раз, занурюючись в історичний та мистецтвознавчий контекст, відбувається творче проростання ідеї в результат. Мабуть, це найприємніше.

Що для вас графічний дизайн?

Для мене це пошук і створення нового бачення, нового стилю, нового світу, спроба вивести дизайн на висоту художнього висловлювання, а не функціонального розрахунку.

20 століття показало, що висока ідея функціональності якоюсь мірою не виправдала себе. Французький архітектор Ле Корбюзьє дійсно дуже красиво пояснював перевагу модерністичного дизайну і архітектури. Але коли за його проєктами побудували місто в Індії (Чандігарх) і квартали у Франції, стало зрозуміло, що людині неможливо жити у функції. Гола геометрія добра в певних ситуаціях, але це не постійна константа. Вона або швидко набридає, або в результаті виявляється незручною, не гуманістичною.

Один колекціонер меблів Баухауса говорив: «Я дуже люблю ось цей стілець, але на ньому ж неможливо сидіти». Тобто він виконує якісь ідеальні функції, як ідеальні ідеї Платона, але вони не пристосовані до земного життя.

При цьому я дуже ціную досвід Баухауса і все, що пов'язано зі Швейцарською школою дизайну і авангардно-конструктивним мисленням 20 століття. Вони дійсно дали дуже багато, але це не панацея. Завжди потрібно думати про ступінь застосування тих чи інших стилів і пам'ятати, що людині потрібна людина (як казав Станіслав Лем у «Солярісі»).

Виниклий в сучасному дизайні конфлікт, як мені здається, дуже добре показаний в книзі «Краса» Стефана Загмайстера. У ній є думка, що в сучасному світі краса відходить на другий план, а на перший виходять модерністсько-стерильні або постмодерністські та дисонансні графічні прийоми, які не враховують тягу людини до ірраціонального, дивного, незвичайного, пишномовного. Це призводить до того, що часто в сучасному дизайні людині стає незатишно.

Загмайтер в запалі сперечання з чиказьким архітектором Луїсом Салліваном, говорить, що не «функція зумовлює форму», а форму не зумовлює жодна функція, це просто красива форма!

В чому полягає завдання дизайнера?

Мені здається, що завдання дизайнера у виробленні емпатії, розуміння "Іншого", виходячи з думок Е. Левінаса або Б. Бубера. Не егоїстично штовхати свою версію, не улесливо виконувати завдання замовника, повністю орієнтуючись на його думку або думку фокус-груп, а домагатися якогось творчого тандему між виконавцем і замовником. Створювати досить сильний витвір, який має кілька шарів смислів, не тільки функціонально-продажні, а й естетичні, світоглядні. Саме в цій складності завдання, мені здається, полягає те, що необхідно робити графічному дизайнеру, щоб проєкт був глибоким і осмисленим.

Що ви робите, щоб продовжувати розвиватися?

Власне, як в бізнесі, так і в будь-якій роботі ти повинен розуміти, що якщо ти починаєш повторювати сам себе, йти по вже знайомих стежках — ти можеш втратити якщо не замовників, то відчуття часу. У бізнесі потрібно завжди дивитися за різними тенденціями, придумувати щось нове, постійно стежити за попитом і пропозицією. Так само і в дизайні — потрібно бути живим і дивитися, що наразі є актуальним.

Для себе я зрозумів, що в наразі потрібно рухатися у двох напрямках. Я намагаюся вийти в NFT. Тут відкриваються нові можливості для творчості. У нас вже є тенденція, припустимо, Рома Мінін створив з друзями NFT платформу і багато художників частково туди йдуть.

З іншого боку, я розумію, що при всій цій цифровізації та онлайнізаціі соціуму, особливо під час і після локдаунів, людям необхідна тактильність, якась людяність. Тому я рухаюся так само в сторону handmade. Зокрема, у мене є проєкт, пов'язаний з letterpress — докомп'ютерним друком, ручним папером, дерев'яними і металевими літерами. Це дозволяє створювати цікаві та незвичайні речі. Я їжджу по різних леттерпресс студіях і друкарнях в Європі і роблю там плакати, пов'язані з поезією абсурду і нонсенсу. Я експериментую як з технічного боку друку, так і у сфері стилю, розвиваючи футуристичну і модерністську естетику, з'єдную леттерпресс з каліграфією. Мені здається, що ці дві тенденції мають майбутнє: з одного боку, докомп'ютерні технології, з іншого — суперцифрові. Пошук нових рішень між різними напрямками в мистецтві дозволяє розширювати свій діапазон художніх і творчих можливостей.

Як сучасна культура резонує зі шрифтами?

Нещодавно якраз говорили про це з Юрком Гуцуляком. Зі свого досвіду закордонних проєктів ми вивели тенденцію, яка нам з ним не дуже подобається. У дизайні з'явився стійкий напрямок в сторону універсальності і естетичного унісексу. Роблять все стерильненько, акуратненько, так, щоб сприйняв будь-який іммігрант з Танзанії або ескімос на Алясці та африканець з Парижу. Такий дизайн нівелює різницю в культурі, стаючи нейтральним, безхарактерним, «ніяким».

Мені здається, що це проблема, тому, що так ми можемо прийти до шаблонності. Як якоюсь мірою це відбулося в веб-дизайні.

Прикладом може служити недавній редизайн різних модних будинків, таких як Calvin Klein, Yves Saint Laurent, Balenciaga та інших. Перед дизайнерами було поставлене завдання зробити більш адаптивний леттерінг логотипів для сприйняття світовим споживачем. В результаті вийшли практично однакові логотипи. Це вбиває всю індивідуальність і характер і головне — впізнаваність!

З іншого боку, є студії, які усвідомлюють, що це не вихід, думають далі і глибше, розуміють, що в будь-якому випадку буде потреба в індивідуальній естетиці. Мені дуже подобається підхід англійської студії Pentagram. Вони роблять дуже різні за стилем роботи і майже для кожного створюють свій оригінальний шрифт. Або студія Dalton Maag (Лондон), що роблить шрифти для Netflix, AirBnB і багатьох інших. В їх роботах так само є багато стерильних гротесків. Але спілкуючись з їх співробітниками, я дізнався, що вони збирають вернакулярну і національну типографіку, коли подорожують різними країнами. Вернакулярна типографіка — це те, що пишуть на вивісках по всьому світу, наприклад, "шиномонтаж", "шашлики" і так далі. Ці невмілі написи збагачують можливості графем цікавими лігатурами і різними нестандартними стилістичними підходами, які Dalton Maag додає до своїх шрифтів.

Німецька дизайнерка Verena Gerlach нещодавно зробила дизайн виставки про Африку. У неї вийшов дуже незвичайний геометричний шрифт на основі написів на африканських базарах.

Мені здається, тут дизайн може розділитися на дві частини: дизайн соціально-універсальний, який вирішує якісь швидкі завдання навігаційного порядку для загалу, та індивідуальний дизайн, який дійсно цінний, як художнє висловлювання та привносить у світ Красу. Приватне, людяне та ексклюзивне завжди буде мати попит, і чим більше буде стерильної універсальності, тим цінніше буде гуманістичний підхід у мистецтві.

Як українська ідентичність проявляється в графічному дизайні зараз і як може проявлятися в майбутньому?

У нас є дуже потужні традиції. Це пов'язано і з історичної канвою, і з грецькою культурою, від якої ми взяли кирилицю. На відміну від європейського графічного світогляду, наше ставлення до шрифту живіше і менш математичне, ніж в латиниці, у нас більше якихось хвацьких речей, багато пластики, яка пов'язана зі східною культурою. Відповідно, це відбивається в шрифтах. І ті досягнення, які були пов'язані зі скорописом, з різними уставами й напівуставами, перейшли вже у 20 століття. Всі наші стовпи українського дизайну від Нарбута до Кричевського, безумовно, рухалися в цьому напрямку, доповнюючи його своїм творчим баченням.

Потім на це наклався авангард, якісь конструктивні експериментальні рішення, в результаті маємо досить великий діапазон, всередині якого ми можемо творити. І припустимо, якщо шрифти Василя Чебаника, тримають більше історично-нарбутівську лінію, то шрифти Дмитра Растворцева, Андрія Шевченка та Кирила Ткачова поєднують в собі не тільки історичні, але і дуже сучасні тенденції. До того ж зараз ми вбираємо різні європейські підходи в шрифтовому дизайні. У нас є всі можливості уникнути так званої «шароварності», бути досить актуальними, але зі своїм обличчям.

Особливість українського дизайну — це вміння працювати з індивідуальністю і національними або наднаціональними вкрапленнями, завжди залишаючись трохи незвичним, іноді навіть якоюсь мірою дивним. Але завжди треба мати на увазі, що в гонитві за актуальністю і сучасністю можна часом втратити глибину і позачасовість образу, як нам нагадує поет: «Господь симпатизує аутсайдерам».

19 вересня ви будете виступати на фестивалі HADED з доповіддю на тему «Як взяти бика за роги? Мистецтво шрифту між історичною і національною ідентичністю та стерильною багатогранністю». Чому ви обрали саме цю тему доповіді?

Я хочу на прикладі проєктів, які у мене трапилися за ці роки, показати, що графічний дизайн може бути дуже несподіваним, що він часом необхідний в абсолютно дивних областях людської діяльності, що через дизайн можна показувати ідеї і смисли, які будуть нести якийсь соціальний результат, в яких дизайнер виходить за грань простого жонглювання чужими шрифтами за стандартними лекалами, а створює важливі для країни візуальні символи і відповідає на виклики часу. Наприклад, мій досвід створення графічного образу Православної Церкви України і візиту Патріарха Константинопольського в Україну. У контексті російсько-української війни це історичне повернення до джерел греко-східної церкви, безумовно, не менш важливе, ніж прагнення до європейських цінностей і прав. Вибивання табурета з-під пострадянського, шовіністичного «руссомирського» наративу дозволяє повернутися до усвідомлення своєї традиції, естетики та національної мелодії душі. І коли ти знайшов свій незалежний голос, саме він цікавий, а не переспіви чужих голосів і смислів. Як казав Василь Стус: «Митець потрібен своєму народові та й усьому Світові тільки тоді, коли его творчість зливається з криком его нації».

Зазвичай робота дизайнера живе невеликий проміжок часу. Припустимо, зробив я етикетку для вина, сайт для великого магазину, логотип бренду, але через якийсь час все одно буде редизайн — сайт перероблять, архіви видалять, етикетку замінять. Але іноді щастить зробити проєкти, які будуть жити досить довго.

Перефразовуючи відому фразу, можна сказати, що часом «Дизайнер більше, ніж дизайнер», коли виходить на рівень поетичного висловлювання, глибоко вкоріненого в ту землю, де він живе, і просоченого повітрям, яким дихає.

Сергій Жадан дуже точно сказав про це:

«Це наша земля, означена мовою,

травою червневою, стежкою зимовою,

теплою колядкою, подібною до квітки.

Ми знаємо, хто ми і знаємо звідки»

Інтерв'ю підготовлено командою Haded.

Олексій Чекаль в соціальних мережах: