Реклама в лондонському метро зовсім не схожа на рекламу в метро київському чи харківському. Мабуть, головною відмінністю тут є її традиції та тривала історія, адже реклама розміщувалась у лондонській підземці вже понад 100 років! Вона містить в собі відблиски культури та епох, у які створювалась. І майже кожен рекламний плакат має власну історію. Про деякі із них і буде цей допис!

No need to ask a p'liceman

В 1908 році залізниці Лондона погодилися об'єднатися в єдину транспортну систему Underground Group.

Подія викликала досить логічне занепокоєння пасажирів, адже єдина транспортна система — це, мабуть, добре, але як тепер зрозуміти який потяг куди прямує?

Underground Group створили карту, яка детально пояснювала, як курсувати Лондоном. Та це було тільки півсправи — аби нова карта «запрацювала», про неї мав знати кожен.

Френк Пік, який в той час був менеджером з реклами Underground Group, замовив у графічних художників серію рекламних плакатів. Одним із перших в цій серії став постер Джона Хассалла «No need to ask a p'liceman». На ньому комічна провінціальна пара запитує у поліцейського шлях до пункту призначення. У відповідь той мовчки показує на карту London Underground за своєю спиною — настільки зрозумілий гід «підземним Лондоном», що досить один раз подивитися — і ніякі підказки полісмена не знадобляться.

Underground. Way for all

Плакат "Underground. Way for all" був створений у 1911 році Альфредом Франсе.

На ілюстрації мешканка Лондону вказує на знак «Дорога до всіх». За її спиною — силуети людей, які наче підтримують вищезазначене гасло: всі вони різного віку, різного соціального статусу та різної статі — проте кожен із них обрав метрополітен як найкращий засіб пересування містом.

"Underground. Way for all" входить до списку 150 найкращих плакатів, зроблених для реклами лондонського метрополітену.

Winter Sales Are Best Reached by Underground

В період зимових розпродажів в повітрі розливається неповторна атмосфера. А разом з тим — величезне скупчення людей, яких треба «обігнати», аби встигнути вигідно придбати бажане.

Найкращий варіант, як досягти цієї мети, ще у 1921 році запропонував Едвард Макнайт Кауффер, створивши плакат «Winter Sales Are Best Reached by Underground».

Цей плакат — чи не найвизначніша робота Кауффера для лондонського метрополітену. Його стиль нагадує картину Марселя Дюшана «Оголена, що спускається сходами», яку Кауффер побачив під час однієї із своїх подорожей.

Монохромні силуети людей та парасольок перетинаються з діагональним зображенням дощу та снігу. Єдиний яскравий колір — вхід у метрополітен в самому верхньому куті зображення.

Плакат «Brightest London and home by Underground» був створений у 1924 році Хорасом Тейлором.

Натхненням для цієї роботи послугувало товариство «Яскравіший Лондон», яке з’явилося у 1921 році. Метою товариства було зробити Лондон «економічно найбільш гідним та гарним містом» у післявоєнний час. Намагаючись залучати до театрів, ресторанів та готелів більше відвідувачів, «Яскравіший Лондон» організовував різноманітні активності та рекламні кампанії.

В Англії 20-го століття розпродажі траплялися лише двічі на рік — влітку та відразу після зимових свят. Само собою, такі події користувалися неабиякою популярністю, в результаті чого з’явився плакат Summer Sales Quickly Reached, який створила графічний дизайнер Мері Куп в 1925 році.

На плакаті зображене море яскравих кольорових парасольок, які рухаються до входу в магазин. Високі двері магазину імітують форму чи то тунелю, чи то мосту. Наближаючись до дверей, парасольки починають закриватися.

Плакат Мері рекламує метрополітен як швидкий — і сухий — спосіб дістатися крамниць до того, як їх окупують інші. Це типова британська іронія, яка присвячена непередбачуваності погоді Лондона.

Плакат "Hearing the Riches of London" був створений у 1927 році Фредеріком Чарльзом Херріком.

Херрік розробив колекцію плакатів, кожний з яких розповідав, як відчути Лондон одним з органів чуття: зором, слухом, дотиком, смаком або запахом.

На плакаті зображена жінка, яка пропонує трохи помовчати і прислухатися. Її прикраси нагадують логотип лондонського метрополітену, а різнокольорові дуги на фоні відображають різноманіття музики, яку можна почути в місті.

Юліус Клінгер розробив багато принципів дизайну, які використовують і донині. Він був одним із перших пропагандистів функціоналізму, який вважав, що естетизм дизайну не повинен затуляти його практичну мету. Дослідники творчості Клінгера вважають, що частково причиною такого світогляду була його клієнтура — здебільшого представники сфер торгівлі, промисловості та комерції, які віддавали перевагу зрозумілій рекламній комунікації.

Плакат Constancy Юліус Клінгер створив для лондонського метро в 1929 році. Припускають, що він зроблений на замовлення Френка Піка — керівника лондонського метрополітену, який тоді докладав неабияких зусиль для модернізації фірмового стилю компанії, і тому запрошував до співпраці передових графічних дизайнерів.

Цікавий факт: у 2012 році оригінал плакату Constancy був проданий на аукціоні Christie's за 8125 фунтів стерлінгів.

For London spectacle

Плакат Френсіса Ернест Джексона «For London spectacle» — один з прикладів того, як елегантно талановитий художник може поєднати рекламу, дизайн і мистецтво.

Досягнення Ернеста вражають: він був художником, дизайнером і літографом. Як активний учасник художньої спільноти, в 1910 році Джексон став одним із засновників клубу Сенефельдер, який мав на меті відродження інтересу до сфери мистецтва. Незабаром після цього він став курирувати дизайн всіх плакатів лондонського метро.

На плакаті «For London spectacle» зображена дівчина, яка стоїть спиною до глядачів. На її декольте, приховане від наших поглядів, падає світло софітів. Руки дівчини підняті в такт естафети дирижера та скрипалів, що додає чутливості зображенню — здається, ще трохи, і ми відчуємо мелодію, яку грає оркестр. Стилістика плакату нагадує роботи художників Анрі де Тулуз Лотрека та Едгара Дега.

Плакат Why wait till later (1938) бельгійського графічного дизайнера Марка Северіна — ода золотому віку кінематографу, одна з найгарніших перлин лондонського метрополітену, і, за сумісництвом, натяк на правила користування ним.

Марк народився в Брюсселі, але добру частину життя прожив в Англії. Кар’єрний шлях в Британії він починав з посади арт-директора рекламної агенції R C Casson, а продовжив як художник-фрілансер, рекламний дизайнер та ілюстратор книг.

Саме в цей час Марк починає активно співпрацювати із Imperial Airways та, власне, London Underground. Для лондонської підземки дизайнер створив серію плакатів, яка мала допомогти розгрузити години час-пік. Постер Why wait till later натякає, після роботи краще поїхати в кінотеатр і насолодитися фільмом, а не витрачати час у натовпі метро.

Плакат акуратно поєднує жанри ілюстрації та фотографії — малюнок Северіна з кадром із фільму «Якби я був королем».

«The Tate Gallery by Tube» — фантастичний плакат, створений Девідом Бутом в 1987 році як частина серії «Art on The Underground». Його дизайн натхненний схемою підземної карти, яку створив Гаррі Бек у 1933 році (і яка, до речі, все ще актуальна). На плакаті Бута зображені основні лінії підземки, які обігрують англійське слово «tube» (з англійської — труба, тоннель, метро).

Цей постер став найпопулярнішою роботою, яку коли-небудь продавав London Transport Museum Shop. А сам дизайнер, ознайомившись з такими результатами, влучно прокоментував ситуацію: «Ця робота завжди відкривала двері, починала розмови і знаходила мені замовлення. Я пишаюся, що його привабливість не зменшувалася протягом багатьох років, навіть наближаючись до свого 25-річчя. Куратор виставки розповів, що моя робота вплинула на інший успішний плакат Rorschach Test map, який створила Корнелія Паркер».

Що ж, роки йдуть — а ситуація не змінюється. Плакату «The Tate Gallery by Tube» вже 32 — а продажі його репродукції активно тривають і донині.