Як з’явилась знаменита схема лондонського метро

Схема першої в світі підземки виглядає просто і одночасно спантеличує великою кількістю ліній та станцій. А ще вона нагадує електросхему з контурами пляшки по центру. Нині таке схематичне зображення ліній метрополітену використовують чи не всі існуючі підземки світу, проте в свій час схема лондонського метро стала революційною.

Зіграємо в покер на поїздку Лондоном

З моменту відкриття метро в 1863 році та до 1908 року лінії лондонської підземки існували окремо одна від одної, через те, що їх будували різні компанії. Разом з цим і карт, що позначали схематичне розташування ліній метрополітену, також було безліч. Якщо б ви були лондонцем початку 20-го сторіччя, вам би довелося носити в кишені набір карт по одній на кожну лінію. А щоб потрапити з однієї частини міста в іншу потрібно було б скласти full house з таких карток аби розібратися, як від однієї лінії дістатися до іншої.

Та в 1908 році все змінилося — компанії об’єдналися. Тоді ж виникла необхідність в єдиній карті, яка б допомогла містянам користуватися метро. Управління лондонським метро прийняло просте і очевидне рішення — всі лінії підземки точно нанесли на географічну карту Лондону поверх позначок вулиць та будинків. І вуаля — карта готова.

Звичайна географія

Перший час географічне зображення схеми метро ще якость працювало. Проте з ростом кількості ліній та станцій карта перетворювалася в суцільну пляму.

Лише уявіть, у центрі міста деякі станції віддалені одна від одної всього на 200 метрів, ті ж самі «Ковент-гарден» і «Лестер-сквер», а ось «Кінгс-крос» і «Фаррінгтон» розташовані на відстані майже два кілометри. За межами Лондона лінії метро досягають Верни-Джанкшн і села Брилл в графстві Бакінгемшир. А від Бейкер-стріт до цих місць, на хвилиночку, приблизно 80 кілометрів. Уявіть, якого розміру мала бути така кишенькова карта, на якій відстані передавалися з точними масштабами.

В управлінні метрополітеном розуміли, що великою картою було незручно користуватися, тому на схемах метро того часу вирішили зображати лише лінії в центрі Лондона. Ділянки на околицях просто залишилися за кордоном карти. Багато з цих ранніх схем, намальованих художниками, вкрай милі, і в наші дні за ними полюють колекціонери. Проте вони були неповними і приносили мало практичної користі. Та одного разу молодий кресляр знайшов просте і геніальне рішення цієї проблеми.

Знайомтесь, Гаррі Бек

У 1931 році Гаррі Бек, кресляр, який на той час шостий рік працював в управлінні сигналізації лондонського метрополітену, дещо придумав. Він розробив схему, яка стала не тільки корисною для лондонців і гостей столиці, а й, сам того не знаючи, став чи немало не батьком користувацьких інтерфейсів.

Всі лінії метро він намалював на папері схематично: позначив їх виключно горизонтально, вертикально або під кутом в 45 градусів. Також Гаррі Бек першим запропонував використовувати для текстового позначення станцій на карті ті ж самі кольори, що і кольори ліній.

Географічні прив'язки на його карті також були умовними. За такою схемою не можна було оцінити відстані між станціями та їх точне географічне розташування, але Бек вважав, що це не має значення. В першу чергу він думав про пасажирів: все одно, 200 чи 800 метрів відстань між станціями. Їм головне розуміти, як дістатися від однієї станції до іншої за найзручнішим маршрутом і де потрібно пересідати з лінії на лінію.

Та сталося не як гадалося. Схема виглядала наскільки нетипово в очах адміністрації метро, що її випуск притримали до 1933 року.

У вас є карта метро? — Дайте дві

У 1933 році лондонський метрополітен, міські автобуси, трамваї, тролейбуси, річкові трамваї та приміські автобуси компанії Green Line об'єдналися в одну громадську організацію — Лондонське управління пасажирського транспорту. І тут у повітрі запахло модернізацією, і транспортне управління вирішило перевірити, як широка публіка сприйматиме схему Бека.

У 1932 році на декількох станціях поширили 500 примірників нової схеми. А в 1933 році їх надрукували тиражем 700 тисяч копій, і вони розлетілися з такою швидкістю, що вже протягом місяця довелося замовляти додатковий тираж.

Проте перша схема Бека мала декілька недоліків: вона не включала найзахідніші ділянки зеленої лінії «Дистрикт» та відрізок лілової лінії «Метрополітен» за Рікмансвортом. Та з часом і цю задачу йому вдалося вирішити. Схема Гаррі Бека стала прототипом сучасної карти лондонського метро.

Back to Beck

В 1959 році борозди дизайн-схеми лондонського метро були передані Гарольду Хатчінсону, який відповідав в управлінні за зв'язки з громадськістю. Він створив власний дизайн схеми, який поєднав «беківську» естетику та велику географічну точність. Бек був проти того, щоб у його карту вносилися будь-які неузгоджені зміни, і через це вступив у тривалий юридичний конфлікт з лондонським метрополітеном. Врешті-решт це призвело до виходу Гаррі Бека з компанії.

Остання карта лондонського метро, створена Беком, була випущена в 1960 році. В приватному порядку він також допрацьовував схему до самої смерті в 1974 році, як і схему паризького метро.

Стосовно схеми Хатчінсона, то вона так і не була сприйнята спільнотою, тому вже в 1962 Пол Гарбутт був призначений доопрацювати карту. Схема знову набула «беківського» стилю, а кільцева лінія обзавелася впізнаваною формою пляшки.

З 1986 року і донині схемою займається великий дизайнерський колектив, імена окремих учасників якого невідомі широкому загалу. Але Гаррі Бек і зараз згадується як автор ідеї. Його схема давно стала глобальним феноменом: за її принципом були створені численні карти метро різних міст світу, не кажучи вже про те, що її друкують на футболках, плакатах та інших сувенірах.

Справжня історія британського дизайну

Схема Бека яскраво закарбувала свій унікальний образ Лондона в пам'яті мільйонів людей. З моменту її створення пройшло вже більше 80 років, але вона до цих пір залишається еталоном, за яким міряються нові карти метро.

У 1986 році на основі цієї схеми Девід Бут створив плакат «Галерея Тейт для Підземки», на якому гілки метро були зображені лініями видавленою з тюбиків фарби.

З 1992 року в галереї Тейт Модерн виставлялася робота Саймона Паттерсона «Велика Ведмедиця» — схема метро, ​​на якій назви станцій замінені іменами художників, дослідників, науковців, святих, акторів, політиків і письменників.

У 2006 році схема Бека посіла друге місце на конкурсі історії британського дизайну, організованого Бі-бі-сі. Перше місце в конкурсі посів дизайн надзвукового літака Конкорд. Більше 200 тисяч глядачів вибирали найкращі зразки британського дизайну з таких заслужених претендентів, як перший автомобіль Mini, Jaguar E-Type і обкладинка альбому Sergeant Pepper's Lonely Hearts Club Band.

А у 2016 році ми створили наш креативний простір UNDERHUB. На його створення нас надихнула як атмосфера лондонської підземки в цілому, так і схема метро, прототип якої створив Гаррі Бек. Кольорові лінії метро та назви станцій відповідного кольору ми використовуємо для спрощення навігації гостей нашого простору.

«Слідуйте червоною лінією до Вестмінстера», — говорить наша менеджерка Оля. І гостям одразу зрозуміло, як дістатися потрібного залу. Все як колись і задумував Гаррі Бек.