Арнольд і Луческа: казка для дорослих, або історія кохання на полотні

Проекти Світлани Омельченко — це більше ніж серія картин. Це візуальна історія про любов, взаємини та внутрішній світ людини, переосмислений через образи коників у людському вимірі. Художниця перетворює буденність на казку, у якій кожен може впізнати себе.

Ваше життєве кредо. Які цілі ставите на меті?

Світлана Омельченко: Якщо коротко сказати – популяризувати творчість, через прекрасне, що закладене у кожній людині, робити світ трішки добрішим, прекраснішим. А з другого боку, своїми роботами я розкриваю власний світ перед глядачем.

Я вірю, що мистецтво здатне говорити там, де слів уже недостатньо. Для мене важливо, щоб людина, дивлячись на картину, відчула тепло й внутрішній спокій. Саме через емоцію народжується справжній діалог між художником і глядачем.

Наразі Ви працюєте над проектом Арнольд та Луческа. Світ коників у людському образі. На якому зараз етапі цей проект?

Світлана Омельченко: Планую доповнити серію з життя Арнольда та Лучески. Є задумка, що це має бути звичайне життя, перекладене на полотна. Їхня любов, відносини, життя. Все як у людей. Відтворити це буває непросто. Хочеться, щоб глядач бачив, що у тварин теж є душа, все у них по-справжньому. Може це, навіть, відображення того, чого бракує у сучасному світі, сучасним стосункам між людьми. Буду продовжувати наповнювати сюжетну лінію новими деталями, новими пригодами. Зараз працюю над новою картиною перевтілення моїх персонажів. Вони у мене будуть молодими, талановитими візажистами чи стилістами.

Мені цікаво показати, як персонажі ростуть разом із глядачем, переживають зміни, шукають себе. Кожна нова робота — це ніби наступна глава їхнього життя. Я хочу, щоб люди чекали продовження цієї історії, як продовження доброї казки.

Фактично, головна тема Ваших робіт, попри антураж, – це любов?

Світлана Омельченко: Так, саме про неї мова. Люди розучилися любити. Й чим далі, тим складніше буде знайти шлях від серця до серця.

Любов сьогодні часто підмінюється швидкими емоціями та поверхневими почуттями. Через своїх героїв я намагаюся нагадати про щирість і довіру. Бо справжня близькість народжується лише там, де є відкритість душі.

Як виникла взагалі ця задумка – через тварин, персонажів, схожих на людей, знайти шлях до, так би мовити, владнання відносин між жінкою та чоловіком?

Світлана Омельченко: Можна сказати, що я створила образи, яких ще немає у інших художників. Вони прості й доступні для розуміння. Але, сподіваюся, що мої роботи — це «двері», за якими відкривається суть відносин, життя. Це казка для дорослих, це фантасмагорія розуміння простого, що насправді дуже складне, й все це про наше життя. Тому у мене мої коні – вони як люди. Люблять, живуть. Може, навіть, заведуть дитину. Життя покаже.

Мені хотілося говорити про серйозні речі легкою мовою образів. Через тварин людина менше захищається й починає чесніше дивитися на себе. І саме в цьому, на мою думку, прихована сила мистецтва.

Ще це й про те, що життя людей й життя тварин дуже змінилося. Я би сказала, що тварини добріші, радісніші, гарніші за людей. Вони більше подобаються, не тільки казкові персонажі. Подивиться навкруги – скільки зла, агресії, нервів! Й зі всім цим живе людина. Маю сказати, що я обираю свій світ, де є гармонія, доброта, чесність.

У своїх картинах я створюю простір, у який хочеться повернутися подумки. Це світ, де ще можлива щирість і внутрішня рівновага. І якщо хоча б одна людина після перегляду моїх робіт стане трохи добрішою — значить, я працюю недаремно.

Дякую за інтерв`ю.