Одна з моїх рис, яка часто заважає творчості, це відсутність здатності розрізняти втому в процесі роботи. В голові є упередження, що якщо трохи натиснути, то буде чікі-пікі і я отримаю результат.
Щоб нарешті почати розрізняти коли треба зробити паузу — вчусь прислухатись до себе. На початку я обрала дослухатись до тіла під час тренувань, які реакції м'язів на те чи інше навантаження відбувається. Тепер слідкую за тілом поза цим. Іноді вдається помітити фізичну напругу, коли організм йде в супротив моїм робочим настроям, і це стає сигналом для перерви або закриттям ноуту на сьогодні.
Я зрозуміла, що має сенс не зупинятись на перерву, тільки із «потоком». Тобто якщо пре, то і думок на перерву не буде, а якщо вони з'являються, то краще зробити.
Ще усвідомила, що фізична втома та психологічна — це різні речі (о це так новина 🙄). Під час тренувань тіла треба як раз зробити надзусилля для розвитку м'язів, і постійно підвищувати навантаження. Мозок же інший орган, і його відновлення проходить інакше, тож прокачка нейронних звʼязків можлива за наявністю ресурсу на це, а творчістю/креатив пов'язані із сірою речовиною більше, ніж з м'язами тіло. Саме тому у мене не виходить придумати щось путнє з втомою, особливо коли це не рідкісний випадок, а система роботи.
Мій особистий підсумок:
якщо все сидиш, сидиш, намагаєшся щось придумати, а воно все не йде, і здається що треба просто зробити ще одне надзусилля — не треба, краще зробити перерву і повернутись до цього пізніше.
Може бути так, що потім стане складніше налаштуватись на той самий настрій, що був до перерви, але це питання пріоритету на довгу роботу і відсутність вигорання у майбутньому.
Дослухатися до себе є корисною навичкою, яку поступово прокачую.