KOLO: Благодійний фонд, створений продуктовими менеджерами

Матеріал підготовлений на основі подкасту «Фронт креативних індустрій» з Андрієм Астафічевим, фаундером благодійного фонду KOLO. Всі посилання на подкаст шукайте наприкінці матеріалу.

Андрій Астафічев, фаундер благодійного фонду KOLO

Початок

24 лютого Андрій Астафічев прокинувся ще до світанку. Його розбудила дружина: в її руках був телефон із купою сповіщень з України. Саме так Андрій дізнався, що почалася війна.

Півдня він намагався осмислити нову реальність, прийти до тями. Як і більшості з нас, йому це далось нелегко: все навколо було ніби в тумані. Але досить скоро фрустрацію змінила жага дії. Андрій вирушив на машині із Гданська до Варшави, а звідти — до кордону із Україною.

Наступні три дні він з продуктового менеджера компанії Readdle перетворився на звичайного водія й просто возив біженців, знайомих та незнайомих, від прикордонного пункту до польських міст.

Для пасажирів він просто український водій. Але насправді у нього за плечима насичена кар’єра. Андрій (або просто Рей) вже третій рік живе у Польщі, у Ґданську. Він родом з України, айтішник, вже 15 років у цій галузі. Відповідає за розвиток у міжнародному стартапі Readdle, займається декількома власними проєктами, серед яких школа продакт-менеджменту.

Хто такі продуктові менеджери

Продуктові менеджери — це такі люди, які опікуються розвитком цифрових продуктів, визначають стратегію їхнього розвитку. Це вони визначають, які функції необхідно додати до застосунку, а які змінити, щоб задовольнити аудиторію. Такі фахівці є в більшості прогресивних брендів — в стартапах типу Readdle, в ІТ-компаніях типу MacPaw, та навіть в брендах, таких як «Київстар». І чимало кращих фахівців країни знайомі з Андрієм.

Насправді, Рей — один з лідерів невеличкої спільноти українських продуктових менеджерів, що спілкуються в телеграм-чаті, обмінюються корисним досвідом, контактами та періодично зустрічаються офлайн. Зазвичай вони обговорюють кращі практики, обмінюються корисними контактами, підказують, де знаходити фахівців до команди. Але скоро їм доведеться замислитись над дещо іншими питаннями: як створити благодійний фонд, що опікуватиметься поставками технологічного обладнання на передову. Вони дізнаються, скільки коштують дрони, бронежилети, тепловізори тощо та яким чином доставляти це в найгарячіші точки протистояння з росією, включно з Маріуполем.

Ключові питання в телеграм-чаті продуктових менеджерів 24 лютого також змінились. Розвиток продуктів, як ключова спільна тема, розтанув. Тепер усі питають одне в одного лише про те, хто де, чи в безпеці сім'ї і як краще добратися на Захід України. А з часом, коли базова безпека буде забезпечена, в чаті починається стихійне волонтерство: хтось просив передати рації, відправити бронежилети тощо. Учасники спільноти почали радити один одному, як це краще організувати, знову діляться контактами та пропонують допомогу.

«Є літак у Штатах, набитий броніками...»

Одного ранку Міша Нестор, продуктовий менеджер «Київстару», написав у чат спільноти: «Всім привіт! Є літак у Штатах, набитий броніками. Давайте якось привеземо?».

Це вже була більш амбітна задача ніж попередні, точкові.

Спільнота почала думати, як це виконати задачу. У типовий для продуктових менеджерів спосіб: аналіз процесу та процедури, пошук інструментів та контактів. Звісно, переправити через півсвіту літак із військовим обмундируванням, та ще й під час воєнного стану — завдання нетривіальне. Але, з іншого боку, розв'язувати проблеми, які вважаються нерозв'язними — це і є те, чим вони займаються щодня у повсякденній роботі. Тож досить швидко рішення було знайдене: знайшли контакти у фонді «Повернись живим», передали їм цей напрямок, бронежилети були доставлені.

Досвід з цим проєктом, а також попередні кілька волонтерських тижнів наштовхнули спільноту на дивне відкриття: великі фонди не дуже хочуть мати справу з невеликими партіями. Для них це надто виснажливо: довго, складно логістично, напружено з погляду оформлення документів. З іншого боку, волонтерам-одинакам таке не під силу. У них, щоб зібрати 50 тисяч доларів на партію дронів, піде місяць. І протягом цього часу бійці на передовій можуть просто не дочекатись необхідних озброєнь.

Тобто, волонтерство в Україні уособлюють по суті дві групи: великі фонди та окремі волонтери. А між ними — прірва.

Ми маємо заповнити цю нішу!

вирішили в чаті

І щоб займатись цим напрямком системно необхідно було створити благодійний фонд.

Як створити благодійний фонд за кілька тижнів під час війни

Насправді, створення благодійного фонду — це марудна справа. Не занурюючись в деталі: потрібно підготувати документи, написати статут, подати заявку до держорганів, отримати витяги та печатки, дочекатися внесення до відповідного реєстру, зареєструвати банківські рахунки тощо.

У мирний час ця процедура в ліпшому випадку займатиме близько трьох тижнів, а в Європі — і того довше.

В умовах війни таке гаяння часу здавалось майже злочинним. Але ключова філософія продуктового менеджменту — вирішення задачі. І якщо по суті завдання — мати благодійний фонд у найкоротший термін, то чому б просто не використати вже існуючу організацію?

Знов у пригоді стали знайомства спільноти. Дуже швидко був знайдений існуючий, але неактивний фонд, який став юридичною базою для подальшої діяльності.

Оригінальна назва фонду — «Майбутера». Але в широкій комунікації вирішили використовувати іншу назву — KOLO.

Фокус на найгарячіших точках

Щойно фонд оголосив про початок роботи, на їхню сторінку Facebook посипався потік запитів: просили безпілотники, броню, мішки з піском, аптечки і навіть міст складеної конструкції. Зустрічалися прохання на кшталт такого: «3 роутери, 5 комп'ютерів, 5 ноутбуків, 2 маршрутизатори, і це все до Львова».

Досить швидко команда фонду дійшла простого висновку: всі запити задовольнити неможливо, необхідно визначити пріоритети в роботі організації.

Тут у пригоді знов став досвід продуктового менеджменту.

У бізнесі існує важливий показник ROI. Це абревіатура від Return of investment, тобто «зворот інвестицій». Він визначає, який дохід буде отримано від зроблених в проєкт інвестицій. Чим показник вищий, тим краще.

В умовах війні він виявився також напрочуд корисним для оцінки докладених зусиль. Тільки, звісно, команда KOLO в якості одиниці ефективності брала не гроші, а врятовані життя. І швидко стало очевидним, що партія бронежилетів чи тепловізорів, відправлені на передову, цінніша, ніж рації та спальники для тилових областей.

Кожен броник — це врятоване життя

У найкращих традиціях маркетингу на сайті KOLO наводяться кількісні досягнення: закупили 50 дронів та квадрокоптерів, 829 тепловізорів та прицілів, 997 шоломів та бронежилетів, 391 супутникових телефонів та рацій (станом на 01.05.2022).

Відповідаючи на запитання, чого вдалося досягти за час існування фонду, Андрій починає згадувати історії, які розповідають військові, яким вони привозили спорядження.

Ваші тепловізори нам допомогли вчасно відступити. Дуже багато русні йшло на позиції, і було вже ризиково там залишатися. Без тепловізорів у темряві навіть не побачили б.

Подібних оповідань багато.

Один бронежилет — врятоване життя, тепловізор — кілька життів.

Думки про це дають волонтерам сили, задля цього вони працюють.

«Це вже не про “бити русню”, це про те, щоб наші хлопці та дівчата поверталися додому, до своїх сімей. І коли ти бачиш, як когось шолом врятував, у ньому застрягла шрапнель, або комусь дрон допоміг своєчасно відійти, ти розумієш, що це вже не просто так», — каже Андрій.

Мільйон гривень — це багато чи мало?

Перший мільйон гривень KOLO зібрало за перші три дні існування фонду. Але досить швидко стало зрозуміло, що в умовах війни мільйон — це не такі вже й значущі цифри.

В доларах це щось на кшталт 35 тисяч. По суті — одна партія тепловізорів, адже вони коштують від 800 доларів за штуку. Тобто, одна партія, і все, мільйона нема.

Досить швидко стало зрозуміло, що збір коштів буде сталим процесом.

У KOLO стали проводити фандрейзингові стріми, активно працювали у соцмережах, вели переговори з бізнесом.

Фандрейзинг марафон від KOLO: product management під час війни

Наразі серед партнерів фонду багато великих та маленьких компаній, зокрема Preply, Grammarly, DOU, Wirex. Вони перераховують великі та адресні донати. Наприклад, ресурс DOU лише за кілька тижнів внесли пожертв на мільйон гривень.

А перший мільйон доларів KOLO зібрав менше ніж за місяць.

Рей жартує:

Я завжди мріяв зробити стартап, з мільйоном доларів MRR (Monthly Recurring Revenue — регулярний місячний дохід). Але я ніколи собі не уявляв, що ми з командою зробимо це в такий спосіб…

В цьому жарті — поміж рядків виринає особливість KOLO. Це не звичайний благодійний фонд. Це фонд-стартап. З незвичними механіками, з нетиповою комунікацією і з чудовою командою продуктових фахівців у команді, що працює безкоштовно.

Скільки заробляють у фонді

Часто в благодійних фондах є практика: частина зібраних коштів направляється на оплату потреб самого фонду. Це зрозуміло, адже у фондів є витрати: оренда, маркетинг, зарплати.

Зараз в KOLO 100% пожертвувань йдуть виключно на закупівлю спорядження для військових.

Ані організатори, ані волонтери, ані партнери фонду не отримують ні копійки винагороди. Це є можливим тому, що насправді організація фонду досить компактна — більше 70 людей. У більшості є основна робота, а фондом вони займаються після неї.

Втім, зрозуміло, що чим довше триває війна, тим складніше буде підтримувати такий стан речей.

Людина має отримувати плату за свою роботу — погоджуються фаундери KOLO. Але поки що ця плата емоційна. Людина розуміє: я допоміг, я привіз, я запакував, я розсортував. Це одна категорія волонтерів. А інші тут долають синдром вцілілого. Люди, які змогли виїхати на Захід України, евакуювались за кордон або і раніше жили там, розуміють, що на фронті найважче. Вони відчувають провину, хоч насправді їхньої провини тут немає. Але все ж волонтерство дозволяє послабити це почуття.

Втім, Андрій вважає, що незабаром стрес спаде, людей накриє втома, і можливо, навіть байдужість. Тому вже зараз треба готуватись до марафону. Люди, які відчувають свій внесок, які хочуть робити світ краще, будуть і надалі хотіти це робити — але їм вже буде потрібна й фінансова оплата. Адже треба платити за житло, годувати дітей, купувати якісь речі — все це нікуди не дінеться. Тим більше, що багато хто зараз втрачає роботу: в Україні навіть в IT зараз ситуація дуже нестабільна. Тому, швидше за все, надалі великі та середні фонди переходитимуть на професійні рейки та переводитимуть принаймні частину співробітників на постійну оплату.

«Ми хочемо, щоб це закінчилося, і докладемо до цього всіх зусиль»

Є в Астафічева й особиста історія, пов'язана з війною.

За три місяці до нападу Росії у його дружини народився племінник. Його батько, брат дружини Андрія, військовий, мав вирушати на службу. А мама потрапила до лікарні й не могла доглядати дитину. Малюка забрали Андрій та його дружина.

Одного дня я залишивши дітей старших вдома — я маю двох хлопаків так само — і ми поїхали на кордон. Забрали це малятко, повернулися додому, і ось уже три місяць він живе в нас. Хлопцю чотири місяці, отака от людина, яка втікла від війни.

В екстремальній ситуації горизонт планування стискається до мінімуму. Ніхто не може знати, що буде завтра, та й чи буде взагалі завтра. Тому безглуздо запитувати, як розвиватиметься KOLO. Хоча розмови про це серед фаундерів періодично заходять, але далі розмов справа не йде.

«У нас зараз тунельний зір. Ми хочемо допомогти закінчити війну. Це найважливіше. Всі хочуть повернутися додому, всі хочуть спокій, всі хочуть мати можливість пройтися по вулиці й не слухати уважно — чи то сирени, чи то десь якась машина бібікає. Бо то страшно. І тому зараз у всіх одна і та сама думка: ми хочемо, щоб це закінчилося, і докладемо до цього всіх зусиль», — каже Андрій.

Слухайте випуск про KOLO в межах подкасту «Фронт креативних індустрій»


2736