Найвіддаленіші точки планети з доступом до інтернету — і як туди його провели
Станція Амундсен–Скотт на Південному полюсі отримала постійний широкосмуговий доступ до мережі у 2006 році — через супутник NASA на геостаціонарній орбіті. До того дослідники місяцями чекали на вікно зв'язку в кілька годин на добу, щоб надіслати дані й листи додому. Сьогодні там працює відеоконференцзв'язок і стримінг.
Під’єднати до мережі умовне місто — це задача зрозуміла. Під’єднати антарктичну станцію, гірський базовий табір або острів посеред океану — зовсім інша історія. Нижче — п'ять точок на карті, де інтернет з'явився всупереч географії.
Південний полюс
Антарктида розташована поза зоною покриття геостаціонарних супутників на широтах нижче 75°. Через геометрію орбіти апарати просто не «видно» з поверхні під таким кутом.
До початку 2020-х станції використовували супутники на полярних орбітах, що давало переривчастий зв'язок кілька годин на добу. Ситуація змінилася після того, як Starlink вивів групу апаратів на полярні орбіти.
Кілька антарктичних станцій, зокрема американська Амундсен–Скотт і британська Галлей, під’єдналися до сервісу й отримали стабільний широкосмуговий доступ — вперше за всю свою історію. Затримка скоротилася з 600+ мс до прийнятних 40–60 мс.
Острів Святої Єлени
Острів у центрі Атлантичного океану — 4000 жителів, 1900 кілометрів до найближчого берега. До 2021 року там був лише геостаціонарний супутниковий зв'язок із затримкою понад 600 мс і пропускною здатністю, якої ледве вистачало на текстові повідомлення.
Потім був прокладений підводний кабель SHACS довжиною близько 3900 км від Кейптауна, який коштував понад 200 мільйонів доларів. Проєкт фінансувала британська урядова програма розвитку заморських територій.
У підсумку острів отримав затримку менш як 20 мс і пропускну здатність, достатню для повноцінної роботи з хмарними сервісами.
Еверест
На базовому таборі Евересту (5364 м) Wi-Fi з'явився ще у 2010 році — Nepal Telecom встановив ретранслятор на сусідній вершині Кала-Патхар і протягнув мікрохвильовий канал до табору.
Проте справжній стрибок стався у 2013-му, коли на маршруті підйому запрацювали станції 4G. Покриття будувалося знизу вгору: оптоволокно до підніжжя, далі — мікрохвильові ретранслятори вздовж маршруту, кожен з автономним живленням на сонячних батареях.
Сьогодні на кількох ділянках маршруту є стабільний 4G-сигнал, а альпіністи публікують фото й відео прямо під час підйому.
Фарерські острови
Фарерські острови — архіпелаг із 50 000 жителів між Норвегією та Ісландією — отримали перший підводний кабельний зв'язок ще у 1997 році. Початковий стимул був прагматичним: риболовецька галузь потребувала надійного зв'язку для координації флоту й передачі даних про улов.
Наступні кабелі будувалися вже з розрахунком на широкосмуговий інтернет. До середини 2010-х Фарери мали один із найвищих показників проникнення широкосмугового інтернету в Європі — понад 90% домогосподарств. Для архіпелагу, де немає жодного міста з населенням понад 20 000, це нетривіальний результат.
Атакама
Пустеля Атакама в Чилі — найбільший концентратор великих астрономічних обсерваторій у світі. Більшість із них розташована на висоті 4000–5200 м, де сухе повітря й мінімальна хмарність забезпечують ідеальні умови для спостережень.
Підключення інтернету організовувалося там через комбінацію оптоволокна вздовж гірського хребта й ланцюжків мікрохвильових ретрансляторів до кожної обсерваторії окремо. Кожна проміжна станція потребує автономного живлення — сонячні батареї з резервним генератором.
Обсяги даних, які передають такі групи телескопів як ALMA чи VLT, вимірюються терабайтами на добу — і вся ця інфраструктура будувалася саме під такі навантаження.