Незламна та натхненна: історія Алли Кислюк, керівниці школи на Херсонщині

Як директорка з Херсонщини зберегла український дух в окупації та знайшла внутрішню рівновагу завдяки програмі «ReStart Свідомості».

Війна розділила життя Алли Кислюк на «до» і «після». Колись вона була директоркою школи в мальовничому містечку на Херсонщині, виховувала дітей, розвивала освітні ініціативи. Сьогодні вона внутрішньо переміщена особа, яка втратила дім, але не втратила сили, віри й любові до своєї справи. Алла - приклад того, як навіть після найтемніших днів можна знайти в собі світло, відновитися і допомагати іншим.

Програма відновлення ментальної стійкості – «ReStart Свідомості» стала для неї не просто навчанням, а точкою внутрішнього перезапуску, де вона знову відчула, що здатна мріяти, діяти і надихати.

— Алло, розкажіть трохи про себе. Хто Ви і звідки почалася Ваша історія?

Мені 47 років. Я мама двох синів 11 і 27 років, маю коханого чоловіка, з яким уже 28 років поруч, і дорогих батьків, яким 84 і 87. До війни ми жили в Херсонській області, у мальовничому місті на схилах Дніпра. Я працювала керівницею школи — це була моя друга домівка.

Під час окупації, яка тривала 8 місяців, ми не змогли виїхати - мама була не транспортабельна, потрібне було лікування і щоденні крапельниці, які за величезні кошти замовляли через перевізників. Я залишалася на місці, бо не мала морального права покинути батьків.

Окупанти тиснули, викликали на допити, змушували перейти на їхній бік, але я, як і весь колектив школи, відмовилася. Я берегла шкільне майно та українську символіку, наче найдорожчий скарб. Кожна парта, кожна книжка, кожен стенд із рідними барвами були для мене не просто речами – вони символізували життя, працю й пам’ять. Український прапор і герб я ховала від окупантів, бо то було серце школи, душа нашої Батьківщини. І хоч ворог намагався зламати, ми зберегли найцінніше – український дух і віру в перемогу.

Після звільнення нашої території ми виїхали, бо будинок був пошкоджений обстрілами. Уже два роки ми живемо в орендованій квартирі — серед чужих стін, але з тим самим українським серцем. Я продовжую працювати дистанційно керівником школи. Люблю свій заклад, люблю дітей, бо саме вони надихають мене на щоденну працю. Я живу школою, а школа живе моїм серцем.

— Як війна вплинула на Ваше життя?

Війна забрала спокій і відчуття безпеки, довелося попрощатися з багатьма планами, мріями, а подекуди й з рідними людьми… Проте водночас вона навчила більше цінувати прості речі. Я переосмислила все: родина, освіта, людяність, чесність — це те, що тримає нас живими. Я навчилася більше поважати себе, берегти межі й шукати сенс навіть у випробуваннях.

Я відчула силу лідерства не як владу, а як здатність бути опорою. Навіть коли важко, ти маєш стояти — для дітей, для колег, для країни.

— Чи були моменти, коли Ви втрачали віру в себе? Як знаходили сили рухатися далі?

Так, були моменти, коли я втрачала віру в себе. Коли страх і безсилля, відсутність продуктів, ліків охоплювали одночасно, здавалося, що немає виходу. Сили знаходила у маленьких перемогах: вдячному погляді людини, збереженому прапорі, усмішці колеги. Кожен день давав новий стимул йти далі.

— Як Ви потрапили до програми ReStart Свідомості?

Побачила інформацію у Telegram. На той момент я вже відчувала, що емоційно виснажена і шукала шляхи відновлення рівноваги та гармонії. Мені потрібно було повернути спокій, знайти опору в собі. Програма «ReStart Свідомості» стала саме тим шляхом, що не тільки навчила відновлювати та використовувати власну внутрішню силу, а й познайомила з ефективними способами саморозвитку.

Особливо запам’ятались вправи, яким я навчилась під час сесій з психологами – «Кінотеатр мого майбутнього», «Фрази “і-і” замість “або-або”, «Кубик льоду» – прості, але глибокі техніки, які допомагають перезавантажити мислення.

Я чекала програму як ковток свіжого повітря та нових сенсів. Кожен урок відкривав нове, допомагав краще зрозуміти себе і відновити внутрішню рівновагу. Вона дала сили рухатися далі, знаходити ресурси там, де, здавалося, їх немає, і по-новому оцінювати власні можливості.

— Що змінилося після проходження програми?

Програма «ReStart Свідомості» допомогла мені відчути внутрішню рівновагу, знову повірити у свої сили й побачити перспективу. Я стала уважнішою до себе, навчилася спокійно реагувати на виклики.

У серці я ношу мрію повернутися додому. Уявляю школу, де знову лунає дитячий сміх, і свій дім, який пахне теплом і затишком. Хочу відремонтувати їх, щоб вони стали місцем надії і безпеки.

Зараз я продовжую працювати директоркою школи й паралельно здобуваю другу вищу освіту - психолога, щоб краще розуміти людей і допомагати тим, хто потребує підтримки. Моя мрія - стати опорою, нести тепло, віру та добро туди, де це найбільше потрібно. Кожен день я роблю маленький крок до того, щоб ця мрія стала реальністю.

Моє оточення помітило зміни — кажуть, я стала спокійнішою, врівноваженішою, навіть голос звучить інакше.

— Яке загальне враження залишила програма?

Програма побудована як живий процес змін — не просто лекції, а конкретні інструменти, які працюють у житті. Вона створює атмосферу підтримки, довіри і спільності. Це той простір, де тебе розуміють без слів і допомагають знайти внутрішній баланс.

— Що б Ви сказали собі п’ять років тому?

Готуйся до того, що життя може кардинально змінитися. Навчися цінувати кожен день, кожну усмішку, кожну мить з близькими. Ти знайдеш сили, навіть коли здаватиметься, що їх немає, і відкриєш у собі стійкість, про яку зараз не здогадуєшся.

— Як би Ви назвали свою історію?

«Незламна та натхненна: життя, навчання і відновлення». Бо навіть коли довкола темрява, світло можна знайти всередині.

_________________________________

Ініціатива впроваджується Impact Force за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), гнучкого та оперативного інструменту фінансування, що підтримує якісні заходи для підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використання ключових можливостей миробудівництва.

Цей матеріал підготовлений за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об'єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ньому погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об'єднаних Націй.