Рецепт успішного абітурієнта ННІЖ

3 роки тому я сиділа в шкільній столовці, доїдала булочку і гортала стрічку інсти. У голові крутилась одна нав’язлива думка: “А якщо я не вступлю?” Тепер, озираючись назад, я розумію, що цей страх був абсолютно нормальним. Більше того — він об’єднує цілі покоління випускників.

Цей матеріал — для тих, хто зараз стоїть на цьому ж роздоріжжі. Для тих, хто втомився. Хто сумнівається у собі. Хто не знає, чи вистачить сил дійти до кінця.

Моя історія починається в 11 класі десь між математикою, яку терпіти не можу й досі, і історією, яку вчила самостійно ночами на кухні. Я вступала у рік, коли почалася повномасштабна війна. Замість підготовки до ЗНО — тривоги, замість майбутніх планів — невідомість. Ми, одинадцятикласники, намагалися вчити, коли лунали вибухи. Не знали, чи буде вступ, чи буде взагалі "потім". Усі говорили: "Тримайся", але ніхто не казав, як. Але серед цього хаосу з'являлися моменти, коли я знаходила підтримку в маленьких речах. Кожен день ставав нагадуванням, що навіть якщо не встигаєш все запам'ятати чи зробити, ти все одно маєш право на паузу. І навіть коли здавалося, що вже немає сил і часу, я намагалася триматися за свої цілі.

Починай готуватись раніше, ніж здається “нормальним”

Чесно? Спочатку я взагалі не готувалась. Думала: “Ще є час, не треба панікувати”. Планувалося звичне ЗНО — усе як завжди. Але потім почалась невизначеність, зміни, скасування, нові формати…

Я тягнула до останнього. Ще день нічого не робити — звучить заманливо. Але якось залишилась на самоті й усвідомила: якщо не почну зараз — зраджу самій собі. Було важко, просто як звичка — сідати й працювати. Щодня.

Я знайшла онлайн-марафон з історії України, робила конспекти, розписувала теми по днях. Поступово зрозуміла головне: думки — матеріальні. Якщо постійно думати, що все провалиш — так і буде. Тому я сказала собі: “Я вступаю. Сто відсотків”. І діяла.

Марина почала ще раніше — після 10 класу: "Я аналізувала програми, дивилась, які предмети мені не підходять. Так методом “від протилежного” залишила кілька варіантів. Найважче було не з предметом, а з вибором університету. В 11 класі важко зрозуміти різницю між, скажімо, КНУ та НАУКМА. Дуже допомогли чати абітурієнтів — реальні студенти, реальні історії. А найбільше нервів з’їв НМТ, бо я дуже хотіла вступити на бюджет. І бракувало прозорих пояснень: скільки місць, як саме вони розподіляються."

Соня теж почала рано, але її спокій зламала війна: "Готувалась з літа після 10 класу: підручники, література, тести, “власне висловлення”. Але після 24 лютого — два місяці повної розгубленості. Плюс помилилась з предметом: півроку вчила не той. Було боляче. Але врешті все вдалось. Я склала, переборола страх і вступила туди, куди навіть не мріяла. І зрозуміла: вразливість — це теж сила."

Планування – твій компас

Спочатку все було як в тумані. В голові шум: страхи, сумніви, паніка. Що вчити першим? Чи встигну? Постійно залипала в TikTok, починала і кидала. ТікТок замість підготовки — класика жанру. Але краще хай він буде бонусом, а не планом А.

Все змінилось, коли я створила собі чіткий план. Я розписала, що і коли вчу, які тести роблю, коли відпочиваю. Це не просто організувало мій день — це навело порядок у голові. Я знала, чого чекати від кожного ранку, і це заспокоювало. Не треба було вигадувати заново, з чого почати. Треба було просто взяти і зробити. Крок за кроком.

Цей список був як мій внутрішній маяк — коли все хиталося, він тримав. І навіть зараз, коли вже вчуся в інституті, я веду такі ж плани. Бо знати, що робити далі — це половина спокою.

Сон – не розкіш, а необхідність

Я завжди була ночною совою. Мені найбільше подобалось працювати вночі: тиша, спокій, ніхто не заважає — і можна поглиблюватися в матеріал, коли вже всі сплять. І якщо раніше я вважала, що сон можна відкласти, коли є багато справ, то зараз розумію, що це велика помилка. Не можна недооцінювати важливість сну. Під час навчання в інституті я зрозуміла, що навіть найкраща підготовка не дасть результату, якщо ти не виспався. Всі ті ночі, коли я намагалася "запхати" в голову все за один раз, часто закінчувались тим, що наступного дня я не могла зосередитись, а навіть найпростіші завдання ставали справжнім викликом.

Я не кажу, що потрібно відмовлятися від нічних сесій, якщо для тебе це найефективніший час. Але важливо розуміти, що сон — це не тільки "відновлення сил", а й ключ до нормальної роботи мозку. Без сну наші мізки стають менш ефективними, і навіть найкращі знання починають "пливти" з голови. Тому тепер я намагаюсь знайти баланс між роботою і відпочинком.

Твій максимум — це не “ідеально”, а “чесно”

Коли я тільки вступала, всі так залякували екзаменами та сесіями, що здавалося, неможливо буде витримати цей тиск. Але насправді все не так складно, як про це говорять. Інститут виявився значно легшим, ніж підготовка до НМТ. Тут є свобода вибору, і ти вчишся для себе, а не просто заради оцінок.

Я зрозуміла, що синдром відмінниці — це не проблема, а, скоріше, можливість. Це допомогло мені ставити високі цілі і чесно досягати їх. Тепер я знаю, що насправді важливо не "ідеально виконати завдання", а "чесно виконати його на максимум". Це те, чого мене навчив інститут.

Але що найголовніше: тут ти сам відповідаєш за своє навчання. Всі ці завдання, заліки та екзамени — це не просто обов'язок викладача, а твоя особиста відповідальність. Ти сам обрав цей шлях, і тільки ти вирішуєш, скільки зусиль на це покласти. Тому не бійтеся, вступайте, і пам'ятайте: усе в ваших руках!

Подай документи впевнено — навіть якщо тремтять руки

Коли я подавала документи, я, чесно кажучи, навіть не уявляла, як це буде, і була переповнена емоціями. Руки тремтіли, адже це був один з найважливіших кроків у моєму житті, і було страшно, чи правильно я вибрала. Мені дзвонили з іншого факультету, пропонуючи вступити до них, але я вже свідомо вирішила, що буду вступати саме на рекламу і звʼязки з громадськістю. Перечитавши програму і назви предметів, я зрозуміла, що це те, що мені потрібно. Завдання, які мені подобаються, і можливості, які відкриваються, дали мені повну впевненість у своєму виборі.

Ще одним викликом був мотиваційний лист, який я переписувала кілька разів. Кожен раз мені здавалося, що можна краще виразити свої думки, покращити текст. Це був справжній марафон, але врешті я знайшла ту саму форму, яка відображала мої бажання і цілі. І тоді я усвідомила, що цей момент — не просто подання документів, а найважливіша частина шляху, вибраного свідомо.

"Ти тут — не випадково"

Ти зараз на важливому етапі — стоїш на порозі нового життя. І я хочу сказати тобі щиро: не бійся. Кожен твій крок, кожне хвилювання, кожен сумнів — це нормально. Це означає, що тобі не все одно. І це вже круто.Ти — не випадкова людина у цьому світі. Якщо ти задумався про вступ, про нові можливості — значить, всередині тебе вже щось кличе вперед. Не лякайся труднощів. Вони будуть, але ти з ними впораєшся.

Все вийде. Навіть краще, ніж ти зараз уявляєш.