"Це моя травма самореалізації або голод моїх амбіцій"
Саме так я дивлюсь на свою особисту ситуацію й свій життєвий досвід.
На кожному етапі свого життя мені доводилося змінювати місце проживання, місце роботи, набувати нових навичок, аби просто адаптуватися до нового для мене середовища. Аби просто в ньому бути. Аби просто в ньому існувати.
Цей етап здавався мені цілком природним і логічним. Спочатку я опиняюся для себе в якійсь початковій точці, набуваю необхідних навичок і рухаюся далі. А потім ще далі. Розвиваю себе знову й знову, рухаючись усе далі й далі.
Але питання. Чому? Чому саме так?
Чому одній людині достатньо бути там де вона є, а іншій - постійно кудись рухатися, чогось досягати?
Чому для однієї людини стабільність є бажаним станом, а для іншої - лише проміжною точкою перед наступним рухом
Ви, напевно, називаєте таку людину амбітною. І, мабуть, це правильно. І, мабуть, в амбіціях немає нічого поганого, так само як і нічого хорошого.
Мені завжди було замало пояснювати це лише амбіціями. Мені дійсно хотілося відповісти самій собі: чому людині просто буває достатньо перебувати на тому рівні життя, на якому вона знаходиться протягом тривалого часу? А мені неважливо, скільки викликів я вже подолала. Наче в мене все добре. Я справляюся. Але чомусь не знаходжу собі місця. Треба пройти ще трохи вперед. Чогось усе одно недостатньо...
Амбіції - це набута навичка або все-таки природня характеристика людини?
Я, напевно, залюбки хотіла б пояснити все вихованням. Однак саме в цьому питанні, у моїй родині, моїм батькам та їхнім батькам було достатньо всього звичайного. Не було людини, яка хотіла б щось кардинально змінити та досягти чогось, чого в нашій родині ще ніхто не досягав.
Тому так. Я не розуміла батьків, батьки не розуміли мене. І саме тому бажання дослідити тему амбіцій зростало...
Що говорить наука?
Амбітна людина - це людина, яка стійко прагне вагомих досягнень, високих цілей або успіху й готова вкладати зусилля в їх реалізацію. У психології точніше говорити про амбітність або амбіції як про відносно стійку спрямованість, а не про окремий «тип особистості».
Звідки береться амбіція?
Амбітність формується на перетині індивідуальних характеристик і життєвого контексту. У сімдесятирічному поздовжньому дослідженні Джаджа і Каммаєра-Мюллера її рівень був пов’язаний із такими більш широкими характеристиками, як сумлінність, екстраверсія, загальні когнітивні здібності та сімейний соціально-професійний контекст. Це не означає, що існує одна «причина амбіцій» або фіксована формула їх успадкування.
На прояв амбіцій впливають і можливості. Доступ до освіти, ресурсів, безпечного середовища, наставників, часу та соціальних мереж змінює те, які цілі здаються реалістичними і скільки зусиль потрібно для їх реалізації. Тому однаковий внутрішній потяг до досягнень може давати різні зовнішні траєкторії.
Важливим є і зміст цілей. Дослідження в межах теорії самодетермінації розрізняють прагнення, пов’язані з особистісним зростанням, близькими стосунками та внеском у спільноту, і прагнення, зосереджені на багатстві, славі чи образі. Ці типи цілей по-різному пов’язані з психологічним благополуччям, тому сама сила амбіції не розповідає, куди вона спрямована.
Як проявляється амбітність
людина регулярно ставить цілі, які вважає для себе значущими й достатньо складними;
готова вкладати час, навчання та зусилля, коли результат не приходить одразу;
помічає прогрес і шукає наступний рівень після завершеного етапу;
порівнює поточний стан із бажаним результатом і коригує стратегію;
надає досягненням помітне місце у власному образі майбутнього.
Міфи і факти про амбіції

Моє особисте враження
Незалежно від того, що є джерелом появи амбіцій, вони можуть бути як гарним паливом для розвитку. Так і причиною втрати здорового сну.
Бути задоволеним тим рівнем життя, який є, - таке ж нормальне явище, як і прагнення його покращити.
Ставити перед собою ціль. Досягати її. І знову ставити ціль.
Пдходить для тих, хто оберає такий ритм життя:)

