Світлана Омельченко: справжнє мистецтво – знайти себе

Поговоримо не про мистецтво. Хоча, як сказати… прожити життя із сенсом, знайти себе – це взагалі «вищий пілотаж». Як на Вашу думку, яке треба прожити життя, пройти свій шлях?

Світлана Омельченко: Життя треба прожити недарма. Має бути відчуття, що все зроблено правильно.

Говорити про таке важко, бо у житті є свої нюанси. Й у кожної людини свої завдання, проблеми, своє життя. Одному підходять поради, іншому – ні. Але головне, як на мене, жити із настроєм, з бажанням розвиватися, думати про себе, свої рішення. Найкращий варіант — мати свою мрію й поступово йти до неї у житті. Але інколи так буває, що відчуваєш себе на роздоріжжі. Головне — не впадати у відчай, якщо пауза та невизначеність затягнуться надовго. Просто треба пережити такий час, прислухатися до себе, визначити, що все ж таки бажаєш зробити.

Філософськи кажучи, сенс життя часто відкривається не у великих подіях, а в тихих внутрішніх рішеннях, які людина приймає щодня. Людина формує свою долю не лише вибором шляху, а й ставленням до нього.

Й як це зробити? Видається так, що для більшості людей життя — це просто час, який вони проживають. Ані цілі, ані бажання розвиватися.

Світлана Омельченко: Тут якоїсь однієї поради немає. Треба до себе прислухатися, відчувати, що «бринить» у середині, чого насправді хочеться найбільше. Й відчувши, спробувати слідувати до цієї цілі. Відчути своє — це взагалі половина завдання, це, фактично, перемога. Залишиться лише її здобути, пройти свій шлях. Для мене саме відчути та зрозуміти себе, своє призначення було найголовнішою перемогою. Все ж таки я багато часу не могла визначитися, як мені бути.

Філософія самопізнання говорить: людина починає жити по-справжньому лише тоді, коли чесно відповідає собі на питання «хто я?». Уміння чути власний внутрішній голос — рідкісний дар, але саме він веде до справжньої свободи.

Тобто, Ви були невпевнені у собі, чи бути художницею, чи ні?

Світлана Омельченко: Трішки не так. Я все життя мріяла бути художницею, але постійно щось заважало. Я розривалася на різні напрямки у житті, не могла повністю віддати себе роботі над картинами. Але коли зрозуміла, що треба визначитися, вагань вже не було. Розумієте, те ж саме відбувається у свідомості кожної людини.

Іноді найбільша боротьба відбувається не у світі, а всередині людини. Вибір шляху — це завжди момент внутрішньої чесності, коли ти перестаєш тікати від себе.

Але якщо мрія все ж таки не визначена?

Світлана Омельченко: Все одно треба наполегливо працювати. Над собою. Цілеспрямовано намагатися визначитися, ким ти хочеш бути? Якщо визначився — не покидати мрію.

Людина не завжди одразу бачить свою мету, але рух і пошук уже є частиною шляху. Іноді дорога відкривається лише тому, хто не зупиняється.

Бувають хибні мрії…

Світлана Омельченко: Бувають! Бували моменти, що шкодувала про витрачений час та гроші. Але все одно, якщо є мета, помилки — це завжди корисний досвід. Це теж треба розуміти. Якби я відчула себе творцем та художницею вже у дитинстві, сьогодні у мене був би інший результат. Але я, як й усі, поступово йшла до розуміння себе. Минали роки, аж поки не прийшло відчуття справжньої мрії, та що треба робити на шляху до неї. Хоча не варто й засмучуватися, якщо життя йде, а нічого не змінюється. Можливо, це й є Ваш шлях та доля.

Філософія життя вчить: помилки не віддаляють нас від істини, а поступово підводять до неї. Інколи лише пройшовши хибною дорогою, людина починає розуміти свою справжню.

Які сьогодні у Вас цілі?

Світлана Омельченко: Глобально — жити (сміється). Локально — готуємося до виставки моїх робіт. Зараз готуються технічні моменти, узгоджуються параметри. Вона має пройти наприкінці квітня у Києві.

У певному сенсі саме життя і є найбільшим проєктом людини. А всі наші справи, виставки, роботи — це лише способи висловити себе у цьому світі.

Дякую за інтерв’ю.