Перші кроки в піарі

Авторки: Аліна Цимбалюк, Яна Тимошик

Як поєднати навчання та роботу, знайти свою першу вакансію у піарі й не злякатися труднощів на старті? Валерія Сокирко, студентка 4 курсу Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка та піар-менеджерка в IT-компанії, ділиться своїм досвідом, інсайтами й порадами з тими, хто тільки починає свій шлях у комунікаціях.

Як почати: перші кроки

— Як ти взагалі дізналася про сферу піару? Що тебе в ній зачепило?

— Ще з 8 класу я знала, що хочу працювати в медіасфері. Спочатку хотіла бути телеведучою, але згодом зрозуміла, що це не зовсім моє. Про піар я знала доволі стереотипно: чорний піар, щось брудне. Тобто стандартне уявлення дитини про цю професію. І здавалося, що піар та реклама — це теж якісь суміжні речі, які не особливо відрізняються.

Коли я складала випускні іспити, то все-таки визначилася, що хочу в журналістику, але конкретний напрямок не могла обрати. Похресниця моєї бабусі працювала продюсеркою на українському телеканалі, тож я подзвонила їй аби дізнатись, що зараз на піку популярності серед професій, що актуально, високооплачувано і трендово. Вона сказала, що піар — це дуже популярно й стрімко розвивається. Тоді я почала цікавитись, дивитись матеріали як він працює, розвивати базові навички самостійно ще до вступу. Тобто це був свідомий вибір, а не випадковість.

Глибше про піар я дізналася вже в Інституті журналістики (на той час він ще не був Навчально-науковим). Він надав мені дуже багато фундаментальних знань і про сферу і про її історію, що не менш важливо, адже кожен піарник має розуміти принципи своєї роботи, перш ніж виходити в публічний простір.

— З чого почалося твоє професійне становлення — перше стажування, проєкт чи волонтерство?

— Варто почати з того, що на початку навчання в інституті перші два курси ми вивчаємо загальні «журналістські приколи». Тобто вчимося бути універсальними гравцями. Вже наприкінці третього курсу ми вміємо все: створювати дизайни, знімати рекламу, займатися просуванням, верстати журнали.

Мої перші професійні кроки були журналістськими, на фрілансі: статті, телеграм-канали. Це не було офіційним працевлаштуванням, але проєкти були, бо треба було з чогось починати. Також варто згадати і про студентські ініціативи: я допомагала в організації івентів, прикрашанні, була максимально пов’язана з РЗГ-ком’юніті (Освітня програма «Реклама та звʼязки з громадськістю»).

Взагалі наша РЗГ-спільнота доволі дружня. Дуже багато можливостей давали нам саме викладачі: завдання були пов'язані з тим, що нам треба кудись рухатись, саме публікуватися. Завдяки цим постійним поштовхам ми розвивалися. Ми також проходили навчальну практику, впродовж якої могли стажуватися в різних компаніях. А перша справжня робота в піарі — це та, на якій я працюю і досі.

Як знайти першу роботу

— Як ти знайшла свою першу роботу? Що допомогло виділитися?

— Дуже багато матеріалів в інтернеті можна прочитати, як популярні і успішні фахівці радять знайти свою першу роботу, різні лайфхаки і все таке інше, та зі свого власного досвіду я можу поділитися тим, що все залежить від того, як ти себе подаєш і чим ти можеш зачепити за перші декілька хвилин. Багатьом роботодавцям важливо, що ти ціннісно підходиш колективу, компанії й тій філософії, яку вона сповідує.

Бути собою — це важливо, але цього недостатньо. Треба бути сміливою і впевненою. Як писав Іван Багряний: «Сміливі завжди мають щастя».

Я просто запостила резюме на всіх можливих платформах і завдяки низці щасливих випадків знайшла першу роботу в піарі.

Що допомагає виділитися серед інших? Мабуть, краще почитати матеріали, як рекрутери шукають робітників у компаніях тієї сфери де ти хотів(-ла) би працювати, які вимоги тієї чи іншої піар-агенції і тому подібне. Резюме важливе й має виглядати таким чином, щоб воно зачіпало.

Також ти одразу привернеш увагу, якщо вже маєш особистий бренд або маєш бекграунд у вигляді навіть студентських проєктів, бо на твою проактивність реально звертають увагу.

Загалом ініціативність — це одна із найважливіших складників успіху у пошуку роботи, тому що більшість роботодавців хочуть отримати у ролі піарника людину багатозадачну, як я це називаю «мультитаскера». Ти не можеш бути впевненою, що одразу потрапиш на «круту» роботу, хоч і таке буває, проте переважно, треба дивитися правді в очі, перша робота = working hard, інакше успіху не досягти.

— Які труднощі були на початку?

— Головна складність — невпевненість у собі. Мені здавалося, що я ще не готова працювати повноцінно. Фул-тайм чи парт-тайм — це неважливо, більшість роботодавців лояльні до студентів, і формат, який прописаний у вакансіях, часто можна змінювати при проходженні співбесід, тож не бійтеся на них ходити. Я робила великий акцент на навчанні, бо вважала і досі вважаю, що вища освіта дає можливості. Роботодавці справді звертають увагу на те, де ти навчаєшся. У багатьох агенціях, які я знаю, принаймні 1-2 фахівців є випускниками ННІЖ, що є неабияким показником.

Ще одна складність — ейджизм на співбесідах. Часто керівники, переважно чоловіки, вважали, що я занадто молода та недосвідчена для серйозної роботи. Навіть якщо я пропонувала хороші ідеї, це не завжди сприймалося всерйоз.

— Яку роль відіграли резюме, портфоліо і особистий бренд?

— На це питання я вже частково відповіла. Я дуже серйозно поставилася до складання резюме. Перед тим перечитала багато інтерв’ю з рекрутерами, на що вони звертають увагу. Зараз дуже просто зробити це дійсно гарно і якісно, наприклад завдяки інструменту Canva. Там створені готові шаблони, де ти просто додаєш текст, якісно його вирівнюєш, структуруєш, і в тебе готове резюме буквально за 30 хвилин. Тобто всі інструменти зараз в наших руках для того, щоб потрапити в ціль за дуже швидкий термін.

Про важливість портфоліо та особистого бренду я вже зазначала, та ще раз хочу наголосити на наявність знайомств. Завдяки навчанню в інституті, у студентів з’являється багато корисних звʼязків. Часто випускники, які вже мають власні бізнеси, наприклад, комунікаційні агенції, — звертаються до спільноти інституту у пошуках співробітників. Є реальний приклад з мого курсу: одна з наших випускниць шукала співробітницю для своєї агенції, через особисті рекомендації серед знайомих дізналася про мою одногрупницю та найняла її.

Поєднання навчання та роботи

— Як тобі вдається поєднувати роботу з навчанням?

— Ми живемо в часи, коли не роботодавці ставлять вимоги, а коли роботодавець та працівник на рівні, і ми можемо також ставити свої вимоги, ми теж обираємо. Навчаючись на денній формі ти маєш відвідувати пари і тримати баланс. На своїй роботі я сказала, що я студентка денної форми навчання другої зміни, тобто я працюю в першу половину дня, в другу – відвідую пари. Коли є можливість працювати між парами на перервах, я працюю, тому що контент супровід і своєчасна публікація матеріалів у нашій професії вкрай важливі.

Тому коли маєш вільну хвилину мусиш моніторити, що актуально, і включатися в роботу, коли це потрібно, а не коли тобі зручно. Звичайно, поєднувати роботу і навчання не супер комфортно, але це не складно. Варто завжди в першу чергу обирати себе і розуміти чи здатна ти витримати це навантаження.

— Чи допомагає університет у твоїй професійній діяльності? Можливо, завдяки викладачам, предметам чи подіям?

— Можливо це мій суб'єктивізм, але я вважаю, що Навчально-науковий інститут журналістики — це дійсно знак якості. Я неодноразово стикалася з роботодавцями, які читали в моєму резюме де я навчаюся і одразу передавали привіт моїм викладачам. Дуже багато мені допомогли рекомендації викладачів та поради у тому, що й як варто робити. Стосовно предметів, у нас був спічрайтинг, копірайтинг — це безперечно допомогло писати кращі промови, рерайтити тексти.

Історія піару дуже допомогла. В мене був, власне, робочий івент, на якому я розповідала своїй команді про те, як функціонує сфера, з чого все починалося. Тобто вся база, яку я маю — завдяки інституту.

Також наші викладачі часто організовують зустрічі з випускниками, які самі в пошуках хороших фахівців у свої команди. Тобто вони приходять, розповідають, чим займаються, й можуть обрати студентів, які зацікавлені, після успішного виконання тестового завдання. Я не використовувала цієї можливості, але багато моїх знайомих та моїх одногрупників завдяки таким зустрічам знайшли собі роботу.

Поради

— Які поради ти дала б студентам, які бояться, що «не встигатимуть»?

— Найголовніше — просто переступити цей поріг «не встигатиму». В перший час, звичайно, ви будете перейматися, стресувати, але якщо у вас лояльний роботодавець, ви, звичайно, будете успішно суміщати і все буде нормально. За більше року роботи піарницею я все встигаю, з навчанням в мене немає ніяких проблем. Не можу сказати, що це нанесло удар по моїй психіці чи по моєму буденному життю. Тобто ти в будь-якому разі балансуєш і все стане на свої місця.

Якщо не почати зараз, то хтось займе твоє місце. Бо коли починаєш вже після закінчення інституту шукати роботу, то в когось з твоїх знайомих вже буде досвід роботи у сфері рік чи два і на “крутіші” вакансії, які б ти хотів отримати, обиратимуть тих, в кого більше досвіду, саме практичного. Тому я вважаю, що навіть журналістську роботу парт-тайм, аби навчитися писати тексти на практиці і намагатися балансувати, важливо почати зараз, чи то другий, чи то третій курс — коли вам здається, що ви до цього готові, керуючись не тільки фінансовими питаннями. Головне бути готовим до праці.

— Які три речі повинен знати кожен, хто хоче почати кар'єру в піарі?

— Перше — це те, що від тебе завжди будуть хотіти більшого. Ти маєш пам'ятати про все, до чого ти доклав руку і ти завжди відповідальний за цей результат. Потрібно розуміти, що будь-який твій проєкт, будь-яка твоя комунікація – це відбиток на твоєму власному бренді, на твоїй репутації як піарника. Друге – це те, що освіта важлива в будь-якому разі. Курси – це завжди дуже круто для підвищення кваліфікації та для поглиблення знань. Треба знати принципи своєї роботи, правила і недопустимі речі, яких варто уникати. І третє – це те, що англійська дуже важлива.

Наостанок хочу сказати, що не треба брати паузу, бо коли ти зупиняєшся, ти деградуєш, прокрастинуєш. Не потрібно боятися шукати роботу, боятися почати щось нове, боятися бути активним, тому що поки тебе не помічають, в тебе наче немає проблем. Але насправді, поки в тебе немає проблем, твоє життя якесь сумне. Тому створюйте собі проблеми і вчіться їх вирішувати!

Цей матеріал є частиною проєкту UA Creatives, створеного студентами Навчально-наукового інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Більше за посиланням: http://labs.journ.knu.ua/creatives/