Учасники та учасниці проєкту «Україна в огні» — художньої ініціативи від Малої Галереї Мистецького арсеналу

Проєкт «Україна в огні» — це художня ініціатива від Лабораторії сучасного мистецтва «Мала Галерея Мистецького арсеналу», спрямована на документування та поширення сучасного українського мистецтва, що осмислює війну в Україні з 2014 року і до сьогодні, в часи повномасштабного російського вторгнення у 2022 році.

Основою проєкту є онлайн-платформа — архів художніх висловлювань, із профайлами митців та мисткинь, а також можливістю публічного поширення їх творів.

Ми розпочинаємо знайомство з першими учасниками та учасницями проєкту, розповідаємо про їхню творчість та намагання осмислити війну через художні практики.

Богдана Давидюк — художниця, практикує стріт-арт та стінописи, а також мозаїку. Працює з візуальною книжкою і з «мікрокоміксами». Працює в постері з випадковими або спеціально створеними об’єктами, колажами, сканами, сміттям.

«Мені страшно малювати чистий біль — у ньому можна захлинутися, тому змушую себе малювати щось підбадьорливе і мотивувальне. Це складно, але й важливо теж. Якогось дня з іншими стріт-арт художниками ми поклеїли наші плакати у місті. Маю маленьку надію, що це збадьорить якогось перехожого, історію якого я не знаю, як і обставин, з яких він сюди прибув.

Досвід мого однонічного волонтерства на вокзалі замальовувала вже вдома, така була щільність переживань і контрастів людей, і всього-всього. Мені би хотілося через те візуальне транслювати багато і до багатьох. Але я розумію, що не рупор, а лиш маленький навушничок, який видає звук. Якщо хтось почує той тихий шум, то це вже важливо для мене і для спільної справи, переконую я себе.

Я вже не цілодобово вмикаю спільне телебачення, заціпеніння трошки минуло, переформатувалося, телефон під рукою завжди. Не знаю, це, напевно, звучатиме несерйозно, але вони, "орки", задають такі теми, що сама не придумаєш: крадений ліс, окупована АЕС.

За стінкою в мене бабця, яка на фоні кричить: "Вбий мене! Вбий мене!"

Я ношу у кишені рюкзака йод і піпетку, не знаю, мені від цього спокійніше. Я лякаюся сирен, молюся за близьких і незнайомих, але не тримаю черевики біля ліжка.

Я дуже чекаю перемоги», — розповідає Богдана Давидюк.

Колаж з використанням робіт Богдани Давидюк з серії «Хроніка одної ночі на вокзалі»

Юрій Болса — український художник, брав участь у численних українських та міжнародних колективних проєктах, мав персональні виставки в багатьох містах України. У 2022 році став стипендіатом Амбасадорів культури — програми Музею сучасного мистецтва Одеси.

«Про війну я дізнався вночі. Подруга, яка мала того дня принести мені суп до майстерні, зателефонувала і повідомила, що почалася війна. Сказала, що потрібно ввімкнути новини, і кинула трубку, бо сама поспіхом збирала речі для евакуації.

Весь цей жах за два тижні перетворився на рутину, до страшних сирен і вибухів я вже звик. “Їжаки” та блокпости встигли стати начебто звичайною частиною міського пейзажу. Тож свідомість розглядає це як буденне життя, а через такий стан робиться тільки гірше. Першого дня я відразу пішов до майстерні, ввімкнув дезкор і почав малювати те, що сталося за ці кілька годин. Здається, не так і довго, але вистачить, на жаль, ще на чимало картин», — так говорить про перші дні війни та свої відчуття у ній Юрій Болса.

Колаж з використанням робіт Юрія Болси «Без назви»

Проєкт «Україна в огні» розпочався в перші тижні повномасштабного вторгнення як обсесивне бажання збирати все, що так чи інакше відображає події в Україні і дає можливість поширити цей досвід серед якомога більшої кількості людей. Із цим запитом ми звернулись до культурної спільноти, що поділилася з нами своїми висловлюваннями.