Як бізнес може масштабувати попит на відновлювану енергію: досвід Mars
ООН закликає потроїти глобальний попит на відновлювану енергетику до 2030 року — це один із ключових кроків для досягнення кліматичних цілей. Водночас корпоративний сектор, зокрема багато провідних міжнародних компаній, уже сьогодні повністю забезпечують свої прямі енергопотреби електроенергією з відновлювальних джерел. Як результат, попит на нову «зелену» енергію не зростає, адже власні обсяги споживання компаній вже покриті та потреба у додаткових закупівлях відсутня. У такій ситуації ринок сповільнюється: без зростання попиту не з’являються нові інвестиції, не будуються нові об’єкти генерації. Своєю чергою це гальмує розвиток енергетики та ускладнює досягнення глобальних цілей з декарбонізації. Тож ключовим викликом стає питання — як дати цьому процесу новий імпульс?
Відповідь пропонує компанія Mars — стратегію «Прискорення розвитку відновлюваних джерел енергії» (Renewables Acceleration, RAcc). Ідеться про підхід, що дозволяє компаніям забезпечувати власні об’єкти відновлювальними джерелами енергії (ВДЕ), а також декарбонізувати весь ланцюг створення вартості — від постачальників до кінцевих споживачів. Для України, яка перебуває в процесі енергетичного переходу та майбутньої післявоєнної відбудови, подібні інструменти можуть стати дієвими важелями для створення сучасної, сталої енергосистеми.
Складність масштабування ВДЕ за межами власних операцій
Поширена практика декарбонізації ланцюгів постачання передбачає, що великі компанії напряму взаємодіють зі своїми постачальниками — переконують їх переходити на відновлювану електроенергію, через навчання, рекомендації, супровідні програми чи добровільні зобовʼязання. У деяких випадках така модель може спрацювати — особливо там, де постачальників небагато, або вони вже мають ресурси для енергетичного переходу.
Втім, відповідні методи мають суттєві обмеження. По-перше, їм бракує швидкості та масштабності. Навіть за активної участі компаній, процес запровадження змін на рівні кожного окремого підприємства в ланцюгу створення вартості залишається повільним, а ресурсоємність — високою. Необхідні значні «мʼякі» інвестиції: час, перемовини, комунікаційна підтримка. Такий підхід не здатен забезпечити потроєння попиту на ВДЕ протягом найближчих п’яти років — ціль, визначена ООН як критично необхідна.
До того ж викиди електроенергії у межах Категорії 3 (Scope 3) — тобто ті, що виникають у ланцюгах постачання, логістиці або навіть на етапі використання продукту споживачем — для більшості компаній є найбільшим джерелом впливу на клімат. На відміну від них, Категорії 1 та 2 охоплюють прямі викиди від власного виробництва та непрямі викиди від спожитої електроенергії та тепла. Саме ці дві категорії найчастіше перебувають у фокусі корпоративних кліматичних стратегій. Так, згідно з дослідженням Boston Consulting Group та CDP, викиди у Scope 3 в середньому у 26 разів перевищують сукупні операційні викиди компаній. У такій ситуації зосередження лише на власних об’єктах уже не відповідає масштабам кліматичних викликів. Потрібні нові підходи, здатні охопити весь ланцюг створення вартості — від виробництва сировини до кінцевого споживання.
RAcc: централізоване рішення для скорочення непрямих викидів
На відміну від традиційного підходу, що ґрунтується на поступовому залученні постачальників, стратегія RAcc (Renewables Acceleration) пропонує системне й масштабоване рішення. Її суть — відокремити всі викиди, пов’язані зі споживанням електроенергії на кожному етапі ланцюга створення вартості, й централізовано покрити цей обсяг через великі проєкти з виробництва енергії з відновлюваних джерел. Йдеться не про будівництво сонячних панелей на кожному складі чи фермі, а про укладання угод на постачання відновлюваної електроенергії (наприклад, через сертифікати EAC) — але в масштабі, що охоплює всю екосистему постачання.
Mars наводить простий приклад: приготування однієї порції рису в мікрохвильовці споживачем потребує близько 1/40 кВт·год електроенергії. Але таких порцій — мільйони. На кожні 100 мільйонів порцій — це вже 2 500 МВт·год. Включивши цей мікропопит у свою стратегію RAcc, компанія може централізовано закупити еквівалентну кількість відновлюваної енергії — замість того, щоб сподіватися, що це зробить кожен окремий покупець.
У масштабі компанії ситуація виглядає так: пряме енергоспоживання Mars (заводи, офіси, логістика) — становить близько 2 ТВт·год на рік. Але енергоспоживання у всьому ланцюгу створення вартості — близько 6–7 ТВт·год. RAcc дозволяє вивести цей повний обсяг попиту (8–9 ТВт·год) на ринок уже зараз — і спрямувати його на запуск нових потужностей ВДЕ. Це в рази швидше, ніж домовлятися з кожним учасником ланцюга окремо.
За розрахунками Mars, не менше 3 мільйонів тонн CO₂e щорічно викидається саме через споживання ~7 ТВт·год електроенергії в межах Категорії 3 (Scope 3). Це приблизно 10% загального вуглецевого сліду компанії. Саме ця частина викидів потенційно охоплюється RAcc — без складних механізмів компенсацій чи окремих зобов’язань для кожного постачальника. Це наймасштабніша й водночас найоперативніша стратегія декарбонізації, яку компанія може реалізувати вже зараз. Саме тому Mars включила RAcc як ключовий елемент своєї Дорожньої карти Net Zero — стратегії, що передбачає скорочення викидів на 50% до 2030 року та досягнення «чистого нуля» до 2050-го.
RAcc — це стратегія, що дозволяє великим компаніям діяти швидко й у масштабі, охоплюючи викиди по всьому ланцюгу створення вартості та формувати попит на відновлювану енергію там, де його досі не було, — серед постачальників, клієнтів та кінцевих споживачів. Це створює умови для швидшого переходу до енергосистем, заснованих на відновлюваних джерелах, і відіграє важливу роль у досягненні глобальних кліматичних цілей.
