В лютому у видавництві ArtHuss вийде новинка про архітектуру – «Архітектура щастя». Автор нового видання – британський письменник, філософ, романіст, телеведучий Ален де Боттон.


Ален де Боттон пише про архітектуру як про живе середовище, що не тільки визначає поточний настрій мешканця чи гостя, не тільки віддзеркалює й викриває його риси, прагнення, звички, а й певною мірою визначає майбутнє. Адже те, як ми почуваємося у своїй спальні чи бібліотеці, впливає на наше ставлення до ширшого світу, бачення власного майбутнього й готовість боротися за нього. Зміна «фокусу» – і ми вже поринаємо у непросте буття будинків, вулиць, парків, придивляємося уважно навіть до тріщини старого дому. Боттон в своїй унікальній «Архітектурі щастя» веде нас вглиб нас самих.


У книзі «Архітектура щастя» читач ознайомиться зі стилями та смаками, притаманними різним епохам, і дізнається, як вони характеризують людей, що планували і зводили визначні будівлі, жили в них і змінювали їх відповідно до своїх уявлень про красу й комфорт. Це дивовижне поєднання культурологічного й соціологічного дослідження та філософії, базові знання, що допоможуть і «читати» архітектуру, і обживати власний простір.

Український архітектор, публічний та політичний діяч Юліан Чаплінський про книгу «Архітектура щастя»:

«У наш час архітектурна форма від зіркового архітектора вже не є пігулкою суспільству, яка має щось вилікувати. Громади, розбалувані досягненнями будівельних технологій, уже не радіють появі нового об’єкта зі напевскла та металу, не дискутують, у якому стилі його має бути збудовано, а навпаки — думають, чи зробить цей об’єкт їхнє місто комфортнішим, а їх самих — щасливішими. У громадських дискусіях про театр на Подолі, у пов’язаному з ними бурхливому інформаційному потоці й ображених голосах ненависників сучасної архітектури я не побачив головного — щастя містян від того, що в їхньому місті з’явився ще один театр. Це відійшло на другий план. Бо люди вважають, що їх обманули, у них забрали чергову часточку «щасливого» минулого, краси й масштабу вулиці, яка закарбувалася в їхній пам’яті, побачена на поштівці ще в дитинстві. Громада Штудгарта так само не оцінила добрих намірів влади розвинути залізничний вузол головного вокзалу. Старі дуби в парку, який довелося викорчувати, виявилися для них суттєво важливішими за економічний прогрес міста. Усе закінчилося трагічно — один із активістів загинув від стусана поліцейського, а мер пішов у відставку. Я не маю жодних сумнівів, що архітектура цього нового вокзалу була б прекрасною і вельми дорогою. Але в наш час архітектура вже не підпадає під оцінювання за класичними критеріями. Це вже ніяка не застигла музика, як часто її називають ідеалістичні поціновувачі. Це виключно процес і результат планування.

Напевно, щоб зрозуміти сучасну архітектуру й пробачити їй її бездушність, треба бути філософом, як-от Аллан де Боттон, треба дивитися на форму, розуміючи контекст часу, у якому ми живемо. Розуміти, що не середовище робить нас щасливими, а наш внутрішній світ і погляди. Утім, якісне середовище справді може створити всі умови, щоб це почування зберігалося й розвивалося».

Повна версія рецензії Юліана Чаплінського за посиланням.

Партнери видання: Chaplinsky VLOG, Kharkiv School of Architecture, Культурний Проект


  • Встигніть замовити книгу «Архітектура щастя» за суперціною та попереднім замовленням на сайті видавництва ArtHuss.