У Берібу кохання рідко приходить із гучними жестами.
Тут немає оксамитових стрічок , дорогих ресторанів чи оркестрів, які чекають десь за рогом. Схоже, мешканці Берібу мають власне розуміння того, що робить момент особливим.
Іноді для цього достатньо просто квіточки.
Цієї весни Муха Боб, місцевий газетний репортер, запросив Адель на побачення під бузком у домі Зіни.
Вибір місця був зовсім не випадковим. Бузок давно став одним із найвпізнаваніших символів весни в Берібу, наповнюючи сади, подвір’я та тихі куточки своїм ніжним бузковим цвітом.
Адель ретельно підготувалася до побачення. Вона вдягнула свою наймилішу спідничку й прийшла з таким виглядом, ніби сьогодні неодмінно має статися щось прекрасне. А Боб, тим часом, очевидно, добре подумав над тим, що принести із собою.
Зрештою він обрав щось дуже маленьке.
Одну-єдину квіточку.
Момент, коли Боб простягнув її Адель, став однією з тих маленьких сцен, які легко могли б залишитися непоміченими серед метушні дня. Але в Берібу маленькі моменти мають дивовижну властивість ставати важливими.
Адель подивилася на квіточку. Потім на Боба. Потім знову на квіточку.
На мить вона, здається, зовсім забула все, що хотіла сказати.
Можливо, саме так і виглядає кохання в Берібу: не гучне освідчення, а дві маленькі мухи, які сидять під вазою з бузком, діляться квіточкою і просто насолоджуються товариством одне одного.
Ця сцена стала картиною.
А картина стала ще однією маленькою сторінкою історії Берібу.
Бо іноді квіточка — це не просто квіточка.
Іноді це шматочок весни, подарований тому, кого любиш. 💜
