Іноді картина починається з простої ідеї.
А потім ця ідея тихенько виростає у цілий маленький світ.
Саме так сталося з моєю картиною «Зелене крісло Зіни».
Спочатку я просто хотіла намалювати Зіну у її улюбленому антикварному зеленому кріслі з оксамитовою оббивкою.
На ній її звична блакитна сукня і маленькі заколочки у волоссі.
Але поки я створювала сцену, у неї поступово почали з’являтися інші учасники.
Бері сидить біля ніжки крісла й дуже переконливо проситься до Зіни.
Мармалад з іншого боку намагається самотужки видертися на крісло, причому робить це спиною до глядача, ніби його взагалі не стосується, що хтось за ним спостерігає.
А потім з’являється Муха Боб.
Звичайно, Боб не міг пропустити таку подію.
Він уже влаштувався на верхівці різьбленої спинки крісла і, схоже, готується записувати все, що відбувається.
Є навіть маленька деталь, яка несподівано стала частиною історії: одна шкарпетка Зіни лежить на підлозі, а друга якимось загадковим чином опинилася на кріслі.
У якийсь момент я зрозуміла, що в цій сцені вже майже нічого не відбувається випадково.
Чому саме зелене крісло?
У світі Berriboo майже кожен має своє особливе улюблене крісло.
У Зіни воно зелене, старовинне й оксамитове.
Ніхто точно не знає, чому воно особливе.
Але в Berriboo ходить маленька легенда.
Кажуть, що якщо після важкого дня сісти в це крісло, думки стають яснішими.
Якщо тобі сумно, сум поступово зникає.
А якщо потрібно прийняти важливе рішення, відповідь раптом сама знаходить тебе.
Є лише одне правило:
у кріслі має сидіти тільки той, кому воно належить.
Зіна в це правило щиро вірить.
Але її коти, здається, мають власну думку.
Коли персонажі починають жити самостійно
Одна з найцікавіших речей у створенні світу Berriboo для мене полягає в тому, що персонажі поступово починають мати власні характери.
Я знаю, яка Зіна.
Я знаю, що Бері допитлива.
Я знаю, що Мармалад завжди намагається все дослідити самостійно.
І я точно знаю, що Муха Боб ніколи не пропустить цікаву подію без репортажу.
Тому, коли я подивилася на готову картину, у мене виникло питання:
А що тут насправді відбувається?
Так і народилася історія.
Ось маленький уривок:
«Бері подивилася на крісло.
Потім на Зіну.
Потім знову на крісло.
Було очевидно, що правило її абсолютно не переконало.
А тим часом з іншого боку крісла Мармалад уже проводив власне дослідження».
А Муха Боб, звичайно, вже все записує.
Коли картина стає дверима в історію
Мабуть, саме це мені зараз найбільше подобається у створенні Berriboo.
Картина не обов’язково повинна розповісти всю історію.
Іноді достатньо показати лише один момент.
Кота, який наполовину заліз у крісло.
Шкарпетку, залишену на підлозі.
Маленького репортера, який причаївся нагорі.
Дівчину в блакитній сукні, яка просто сидить у зеленому оксамитовому кріслі.
І тоді виникає питання:
Що сталося за хвилину до цього?
І:
Що станеться за хвилину після?
Для мене саме в цей момент картина стає дверима в історію.
«Зелене крісло Зіни» для мене вже не просто картина про старе зелене крісло.
Це маленький фрагмент життя Berriboo.
Місця, де звичайний ранок може раптом перетворитися на маленьку пригоду.
І, можливо, зелене крісло справді має магічну силу.
А можливо, справжня магія набагато простіша.
Іноді, щоб думки знову стали сонячними, достатньо зручного крісла, кількох котячих лап, одного дуже настирливого репортера і когось, хто змусить тебе усміхнутися.
