Лагідна русофобія: як я вичищаю «братерські надбання» з текстів та розвиваю чуття мови

Буває таке, що вичитуєш текст, а якесь слово чи словосполучення викликає питання. Сидиш і міркуєш: воно норм чи ні, чи кажуть взагалі так люди. Зазвичай, в такому разі питаєш у Гугла, бачиш, що хтось десь так вже писав, і ніби можна заспокоїтись.

Мені такий підхід не подобається. Пошук питомих варіантів мені важливий не через те, що мене просто запаяло, без «братерського надбання» тексти більш людські та жваві. Маю на меті генерувати не просто більше українського контенту, а більше якісного українського контенту. Не тільки за змістом, але й за формою.

В чому взагалі проблема

Немає чуття мови. Багато людей, які зараз створюють контент українською, раніше робили те саме російською. При цьому добре, якщо українську мову ці люди вивчали в школі, але через брак вжитку української в повсякденні відчуття мови все одно занизьке. Тож маємо русизми не просто в словах, а на рівні побудови словосполучень та логіки побудови речень.

10 років тому я закінчила факультет української філології. Мені не вдається жити без «братського» надбання, але роки навчання допомагають виявити підозрілі моменти, які варто перевірити.

Щодо української Гугл бреше більше ніж зазвичай. В його розпорядженні лише те, що хтось до нас у нього поклав. Наприклад, класичне «прийняти рішення» є в усіх суржикових добірках, але якщо спитаємо Гугл, він видасть вдвічі більше результатів з неправильним варіянтом.

«Братський» вплив більший, ніж ми думаємо. Найбільше українська мова зазнала спотворень після 1929 року. До того хтось просто не визнавав існування української, називав її наріччям, забороняв використання, але ніхто не ліз у неї зі своїм уставом.

1929 року видали український правопис, який до того затвердили на Всеукраїнській правописній конференції. Його укладали саме ті мовознавці та письменники, яких потім всіх успішно розстріляли в 30-х роках.

Норми цього правопису в 1933 визнали націоналістичними, а сам правопис переписали. Потім 1937 року в «Правді» вийшла стаття про те, що треба українську наблизити до російської, тож знавці знову заходились перероблювати. Як ви розумієте, все то укладали вже мовознавці, котрі не завжди українські, зате завжди такі, що знають «як треба».

Врешті-решт маємо достобіса кальки, яку й люди з українськомовного середовища не завжди можуть вхопити, бо чи не всі нині живі вивчали українську після настанови «наблизити» українську до російської.

Наближати було треба, бо вони ніц не розуміють чистою українською, бо насправді мови сильно менше споріднені, аніж нам про то розповідали. Більше деталей про це в моїй статті «Чому Ільяхов не допоможе в українських текстах».

Швидка перевірка на українськість

Коли якесь слово, словосполучення чи навіть речення здається мені дещо дивним, я використовую ГРАК — Генеральний регіонально анотований корпус української мови. Це база даних з 890 тисяч українських текстів з гнучким пошуком:

За словоформою, щоб знайти точні співпадіння;
За лемою знаходить слово в усіх граматичних формах;
За фразою, щоб знайти вжиток певної послідовності слів у визначеній граматичній формі;
Є ще якісь теги, з якими я поки не розібралась.

Є коротенька інструкція з використання, та вона зовсім куца. Якщо потрібна більш детальна інструкція, беріть участь в голосуванні на моєму телеграм-каналі про редактуру «Писанка». Якщо буде досить запитів, я зроблю.

На що звертаю увагу під час пошуку

Коли поширився вжиток. В пошуках питомих варіантів слів та форм вживання спираюсь на публікації до 1937 року. 1842 вийшла «Енеїда» Івана Котляревського, це перший твір української літератури, написаний розмовною мовою, ну а після 37-го вже мовознавці втрутились. Якщо щось у тексті мені не подобається, я перевіряю, чи вживали це в українських текстах саме в цей проміжок часу.

Ось були мене за текстом «спекотно так, що ціни тануть». Мені не подобається, та я не знаю, що саме. Вбиваю в ГРАК.

Бачу, що «спекотно» з’являється тільки в 1958-му році

При цьому «спекотний» та «спека» зустрічаються раніше, а остання вживається у значенні «спекотно»

Поширення в порівнянні з синонімами. Наприклад, якщо повернутися до «спектно». Є ж варіант «жарко», який вважається російським, хоча саме слово зафіксовано в словнику.

Так от з цікавості дивлюсь нібито російське «жарко» і бачу, що вжиток фіксується з 1838 року і в ГРАКу зустрічається вдвічі частіше, аніж «спекотно»

Примітка щодо сумнівів. Оскільки першим ГРАК видав Миколу Костомарова, який жив та й помер в Росії, у мене з’явились сумніви. Та я перевірила, його арештували та перевезли в Росію в 1847, а публікація датовано 11-ма роками раніше, тож все норм. Далі в списку ще з відомих є Пантелеймон Куліш, тож можна вважати, що так справді говорять українською.

Ще приклади. У мене от були питання щодо вживання «перешкоди/перепони» та «поважати/шанувати». Дивимось ГРАК щодо першого.

«Перешкоди» очікувано вживається частіше, з роками вживання маємо приблизно однакову картину, тож обираю все ж популярніший варіянт.

А ще згадується стала словоформа «стати на заваді» й сама «завада», що є синонімом до «перешкоди». Вживається вдвічі частіше за очевидний синонім «перепони», а подекуди до контексту личить більше за «перешкоди», тож беру на озброєння.

Сфера вжитку та яке перше зафіксоване джерело. Художній твір, партійна газета, якісь документи — є різниця. Якщо бачу першоджерело — документ, ставлю під сумнів вжиток, якщо першоджерело навіть якийсь Франко, а я бачу в переліку багато радянських газет, документів тощо — також.

Наприклад, «приймати участь», що я згадувала на початку статті. Забиваємо в ГРАК. Бачу серед радянських газет та документів і Франка, і Лесю Українку, але перевіряю ще глибше — на весь їх літературний здобуток всього три випадки вживання.