Чи існує життя після звільнення?

І як відбувались мої перші потуги у вебдизайні)

Міленіалам пострадянського суспільства, яких не вбили у 90-ті і які не вбились у 2000-х, дуже важко вести серйозну комунікацію з кимось і говорити людям речі, які їм можуть не сподобатись чи викликати дискомфорт. Не знаю, як ви, а я одразу почуваю себе винною за те, чого я навіть не зробила чи що від мене не залежало. Тому щоб сказати фразу «Я звільняюсь», мені знадобилось два дні і зустріч з психологом. І знаєте, що сталось потім? Абсолютно нічого, керівник трохи розстроївся (чи принаймні мені так здалось), колеги теж, коли зрозуміли, що досить великий шматок моєї роботи тепер перейде до них, але всі пережили, компанія не розвалилась і я теж.

Тож я почала вивчати вебдизайн. Спочатку найкраще, що мені вдавалось у Figma – писати тексти, які інші учасники групи брали у ШІ. Але після кількох років інтуїтивного користування Photoshop для створення зображень для соцмереж (а Photoshop не підкорюється ні законам логіки, ні інтуїції), Figma здалась мені раєм на Землі. Я навіть почала створювати у ній дизайн стрічок для Instagram. Так, мої плани видалити на тиждень всі соцмережі і забитись у якусь затишну хатинку в Карпатах накрились мідним тазом, бо на другий день після завершення двох «прощавальних» тижнів на роботі до мене звернулась знайома із запитом навести лад на її інстаграм-сторінці. Я трохи побуркала на себе, але заспокоїла себе тим, що робота SMM-ника – це не з 9 до 18, а 24/7, тож я можу більше не вести життя вампіра, а спокійно вийти прогулятись і нікому не звітувати за це. Так я почала вести сторінку таролога, хоча перестала вірити у всі ці «магічні» штуки ще з часів університетської практики на «Битві екстрасенсів». Хоча завдяки цьому зрозуміла, що не обов’язково вірити у те, про що створюєш контент, головне розуміти, у що хоче вірити аудиторія. Тож Карпати і відпочинок від соцмереж накрились, як Колесо фортуни сімкою мечів для Близнюків (не знаю, що це означає, але погодьтесь, звучить досить страшно) 🎱

Щось я відволіклась трохи від теми, це ж мала бути частина про перші кроки у вивченні вебдизайну (просто хотілось показати, що життя після звільнення не завершується і з голоду ніхто не помре). Тож Figma мені здалась досить легкою і логічною програмою, а от з правилами я змирилась не одразу. Так урок за уроком, домашка за домашкою, і я дійшла до створення свого першого лендингу. Учні мали обрати тему, вигадати назву, основну емоцію сайту і створити дизайн лендингу. Я обрала лендинг для лінійки помад, цільову – молодь до 40 років (нагадаю, мені самій недавно стукнуло 29, того я не могла сказати, що ЦА – це молодь до 30), а основну емоцію – зухвала впевненість і сміливість. А що може бути зухвалішим і молодіжнішим за неон? От я взяла і стилізувала лендинг під неон і з гордою впевненістю новачка, що це цілковита геніальність, презентувала проєкт кураторці. Вийшло щось приблизно таке)

Бідна людина мала якось толерантно натякнути мені, що це екскременти вебдизайну, хоча і дуже креативні. Це вразило мої тонкі почуття митця, тому я тиждень ігнорувала курси, а вносити правки в проєкт сіла тільки через 10 днів після цієї провальної презентації. Спершу кураторка намагалась внести правки у наявний неоновий проєкт, потім цих правок стало настільки багато, що я розізлилась і зробила зовсім інший дизайн. 

Тож перший практичний урок, який я засвоїла, вебдизайн – це поле для творчості і польоту фантазії, але не варто надто цим захоплюватись, бо у всього є свої правила.