Зміни — це (не)легко
Змінюйся, навіть якщо страшно, або здохни у спокої і рутині
Не вірте диванним психологам з ТікТоку, які будуть вам розказувати, що змінювати життя так легко – просто береш і робиш. Це важко і страшно, особливо якщо тобі скоро 30.
Я постійно мріяла, що буду такою собі творчою особистістю, житиму своє найкраще життя, подорожуватиму з коханим і друзями, писатиму книги і статті, зароблятиму великі гроші (я не знала як, може, лотерея, може, клад, але точно не письменництво чи журналістика, там грошей нема)). І в якийсь момент я прокинулась зранку, а всі чогось вітають мене, кажуть, що мені 29 років, а я просто лежу в шоці. Дивлюсь наче збоку на своє життя: за вікном війна, більшість друзів втекли за кордон, в особистому житті проблеми, а в 9:30 починається робочий день, випросити вихідний не вийшло, тільки на дві години раніше піти, а остання подорож, яка в мене була – до батьків у місто, де виросла. Маленька Оля подивилась на це в шоці і сказала мені 29-річній: "Це заради цього я перемагала на всіх тих олімпіадах і конкурсах?!"
Жартую, звісно, вона зі мною не говорила, ця мала взагалі зі мною більше не хоче говорити після побаченого, тому я вирішила – цей день настав, треба змінювати своє життя. Але як? Звільнитись з роботи і стрибнути у прірву невідомиості? Піти зі свого комфортного життя з непоганою зарплатою і можливістю працювати з дому (хоч і від дзвінка до дзвінка) у щось незвідане, страшне і нове? А якщо нічого не вийде, що далі: падіння на дно з соціальної драбини, бідність, алкоголізм і інші супутні проблеми (прораховувати наперед найгірші ризики — це моя фішка)?
Ну що ж, прірва, так прірва. Може, там внизу на мене чекають скали, на яких я повисну, як шашличок на шампурі, можливо, там мʼякий матрац з шовковою постіллю або батут, який підкине мене ще вище, ніж я була. Ніхто не знає, що буде далі (сподіваюсь, більше ніхто з розумних людей (а інші цього і не читатимуть) не вірить в екстрасенсів і інші передбачення майбутнього, крім печивка, печивко реально працює)), тому змінювати звичне життя так страшно і хвилююче. Але я відчувала, якщо я зараз не почну рухатись вперед, то застрягну в цьому болоті ще надовго, тож у свій 29-ий день народження купила собі курси веб і графічного дизайнера (неочікувано для людини, яка все життя мала справу з текстами), створила вордівський документ, у якому записала перший абзац своєї майбутньої книги, і вирішила, що хочу звільнитись з роботи і поїхати у Карпати.
Що ж, як співають класики укрсучліту:
Виживи, все лише починається!