Коли роль креативного директора перестала бути мрією

Дим від сигарет, запах свіжої кави, шум матових моніторів.

У центрі кімнати - креативний директор.

Він дивиться на макет і каже:

— Не погано. Але я хочу, щоб це було геніально.

Ми тоді вірили, що геніальність - це справа волі. І що одного дня кожен із нас зможе сказати ту саму фразу, тільки вже з іншого боку столу.

Двадцять років тому це звучало як мрія.

Бути креативним директором значило стати кимось. Це був наш внутрішній Олімп, вершина, де нарешті можна було не «виконувати», а «створювати». Ми сиділи в задушливих офісах, пили каву з пластикових стаканів, сперечалися про шрифти і вірили, що одного дня наші імена стоятимуть під гучними кейсами.

Копірайтери тоді були молоді й зухвалі. Вони носили кеди й мрії, дивилися на КД знизу вгору, як на людей, що змінили своє життя. Їм здавалося, що там, нагорі, більше повітря, менше брифів і точно більше свободи.

І от минуло півтора десятиліття.

Ті самі хлопці й дівчата тепер сидять у великих кріслах і проводять статус-колли. Вони підписують бюджети, пояснюють клієнтам «чому так», і навчають своїх копірайтерів - тих, що тепер мріють, щоб просто встигнути пообідати.

Світ навколо теж змінився.

Ми встигли пережити революцію, ковід, війну, втечі в онлайн і повернення в офіси, що стали тишею. Ми пережили момент, коли брейншторм замінив Zoom, а молодість - KPI. Ми стали старшими, але чи стали ми щасливішими?

Частина тих, хто колись боровся за статус КД, сьогодні не носить цей титул. Хтось пішов у дизайн, хтось у ІТ, хтось у фріланс. І кожен із них каже: «Мені тоді здавалося, що статус змінить усе».

Не змінив.

І от на сцену виходить нове покоління зумерів. Вони не прагнуть статусів, вони не люблять табличок на дверях. Вони хочуть сенсу, флексибільності й швидкого Wi-Fi. Для них «креативний директор» - не мрія, а, можливо, навіть warning sign. Вони дивляться на це слово і питають: «А навіщо мені керувати, якщо можна просто робити круті речі?»

Може, через 15 років сам титул «креативний директор» втратить будь-яку вагу. І це, можливо, не трагедія, а логічний фінал епохи, де статус був валютою, а тепер є просто тегом у LinkedIn.

Але поки що ми ще тут.

Ми все ще думаємо, як зробити «красиво й ефективно». Ми ще вміємо закохуватися в ідеї й вигорати через них. І, можливо, справжня перемога не в тому, щоб стати креативним директором, а в тому, щоб не перестати бути креативним, коли ти вже ним став.

Рекламний Вентилятор - про тих, хто мріяв стати креативним директором і таки став. Але тепер сидить не на троні, а перед черговим брифом і каже собі: «Добре, давайте ще раз з самого початку».

У наступному бліці ми запитаємо одного з них - чи варта була ця вершина того кисню, який ми втратили дорогою. Stay turned.