ІЗ ВИКЛИКУ – В ДОСВІД: історії креативників-початківців
Мало хто з юних креативників одразу сідає за стіл переговорів із клієнтом або опрацьовує креативний бриф для бренду. Нерідко на початках вони експериментують з наївними, захопливими ідеями для неіснуючих проєктів, з інтуїтивно зібраними референсами, натхненними дошкою на пінтересті, і презентаціями, які лишень поступово стають схожими на роботи справжніх креативних команд. Дехто вигадує кампанії для фіктивного зефіру, дехто продає пітчі — ті самі, що згодом назвуть «must-скіл піарника» — власним друзям у месенджерах, а хтось просто створює бренд для свого кота. Однак за всією цією напівіронічною активністю ховається справжній пошук себе — у межах професії, серед однодумців, через проби й факапи. Перший досвід часто не виглядає як досвід, аж поки не приходить стажування або навчальна чи виробнича практика — реальна, із дедлайнами, фідбеком і драйвом.
Де і як креативники-початківці здобувають перший досвід, як потрапляють на практику в агенції або медіа, розвиваються на реальних кейсах і поступово набувають упевненості в собі — розповіли студентки Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, освітньої програми «Реклама та зв'язки з громадськістю».
Марина ТУПЧІЄНКО, студентка, репортерка журналу Forbes
Про потребу проходження практики я дізналася ще на першому курсі. Важко точно пригадати, звідки саме почала лунати ця інформація. Та памʼятаю, як нас просили доєднатися до чату про практику в месенджері. Там була зібрана основна інформація про цей процес. Першу базу практики я шукала кілька тижнів – безуспішно. Це були пошуки для місячної навчальної практики в ролі піарниці. Після першого курсу розіслала своє резюме в більш, як десяток компаній. Результат – або відмова, або ігнор. Ніхто не шукав стажерів, навіть компанії з університетської бази.
Поза пошуками навчальної практики я шукала справжню першу роботу – оплачувану. Моніторила відповідні ресурси. Якимось дивом я натрапила на вакансію піар-стажера в німецькому товаристві міжнародного співробітництва. Туди вислала мотиваційний лист і резюме, пройшла співбесіду та почала працювати. Там же й закрила університетську практику.
Головна проблема з цього досвіду – ти ніби ніде не потрібен. Навчальна практика триває всього місяць, а студенти на початку другого курсу ще досить «зелені». Та й завдання практики більш теоретичне. Здогадка така, що для частини компаній така історія — лише морока. Треба з нуля вчити людину, яка в тебе всього на чотири тижні. І за цей час особливо не встигне принести користь. Це просто невигідно.
До часу наступної практики – виробничої – я вже встигла звільнитися з першої роботи. Тож питання «Де знайти практику?» знову горіло. Однак великий плюс – досвід роботи та портфоліо в мене вже були. Це значно полегшило пошуки.
Виробничу практику треба було пройти вже в ролі журналіста. Я знову взялася розсилати резюме, підкріпляючи його своїми роботами та мотиваційним листом. І цього разу в мене вже був вибір. Я написала у великі медіа, які вважала авторитетом, та в кілька менших – отримала чотири позитивні відповіді. На щастя, одна з них була від мого пріоритету номер один – редакції українського Forbes. Мене запросили не співбесіду, після якої решта варіантів одразу відпали. Бо саме тут я бачила найбільше можливостей. Так я потрапила під крило суперпрофесійних журналістів на дві місяці – та тепер більше року працюю з ними пліч-о-пліч.
Моя порада – будьте проактивними та стукайтесь в усі двері. Це нормально, якщо вам відмовляють чи ігнорують. Але цей барʼєр треба здолати – і це у ваших силах. Пробуйте вирізнити себе з-поміж інших. Додайте до резюме приклади власних робіт (навіть зроблених для інституту чи для вигаданих проєктів), чітко вказуйте свої навички та де ви їх уже застосували. І обовʼязково покажіть свою зацікавленість та потенційну користь для компанії.
Анна КУШНІРЕНКО, студентка, маркетологиня
Про обов'язкову практику в ННІЖ [тут і далі, – скороч. Навчально-науковий Інститут журналістики] я дізналася ще на першому курсі — і тоді ця ідея здавалася чимось дуже хвилюючим. Хотілося якнайшвидше спробувати себе в реальній роботі, познайомитися з «людьми з креативної індустрії, побачити, як усе влаштовано насправді. У моєму випадку в цьому допомогла мама — вона працює на Суспільному й знає, які редакції беруть студентів. Так я потрапила на практику до ранкового шоу на «Суспільне. Культура». Чим «влучила в десятку»: динаміка, команда, постійний рух — саме те, що мені близьке.
Єдиною складністю був графік — поїздки в офіс щодня й 4–5 годин на ногах. Як типовій зумерці, мені хотілося дистанційки. Але робоча атмосфера це перекривала — колектив і проєкти заряджали.
Я займалася комунікацією з гостями ефіру: шукала, знайомила з форматом, супроводжувала під час зйомок. Також готувала нарізки для ютуб-шортс — з інтерв’ю, факапів, цікавих фрагментів. І це стало несподіваним відкриттям: я зрозуміла, як сильно мені подобається працювати з ютубом і бути відповідальною за процес. Навіть під час практики в мене була «міні-команда» — якоюсь мірою координувала іншу стажерку, розподіляла завдання, щоб зосередитися на ключовому.
Це був момент, коли я усвідомила: робота — це не лише офіс чи рутинні задачі. Це ще й нові знайомства, можливість прокачати, здавалося б, забуті навички, і знайти в собі щось неочікуване.
І хоча я не залишилася працювати на Суспільному (вони беруть лише випускників), цей досвід став сильним пунктом у резюме й допоміг знайти наступну роботу. А ще — гарно виглядає в портфоліо.
Тому якщо ви ще не знаєте, де шукати практику — оберіть кілька варіантів і йдіть туди, де відчуваєте інтерес. Помилитися складно: навіть неідеальна практика — це досвід, який вас розвиває.
Єлизавета РОПОТАН, студентка, SMM-менеджерка в креативній агенції
На спеціальність «реклами та зв’язків з громадськістю» я перевелася після першого курсу. Тож, щойно опинилася в новій академічній реальності, одразу дізналася, що незабаром маю проходити практику. Інформацію отримала по телефону від методистки — буквально за кілька днів до старту.
Було трохи хвилювання: часу на пошуки місця практики майже не залишалося, а в новому середовищі я ще нікого толком не знала. Проте встигла розпитати одногрупників про їхній досвід, і це допомогло зорієнтуватися.
Врешті, адміністрація інституту не покинула напризволяще й запропонувала пройти практику на базі самого інституту — врахували мій перехід, адаптацію, брак часу. Це дуже полегшило процес.
Моя діяльність під час практики охоплювала організацію прийому документів до магістратури, а також — роботу із соціальними мережами інституту. Разом із командою ми створювали динамічний контент для підтримки вступної кампанії, зокрема короткі відео для популяризації ННІЖ серед абітурієнтів. Це дало змогу відчути себе частиною реального процесу, який має значення.
Особливо цінним був щоденний контакт із адміністративною командою інституту. Ми працювали в адміністративному крилі, тож мали змогу познайомитися з керівництвом і викладачами. Один із заступників директора завжди створював для нас атмосферу підтримки — заходив із фруктами, солодощами, цікавився нашими справами. Один із викладачів часто піднімав настрій дотепними жартами, і навіть виникали внутрішні меми, що стали частиною спільної історії.
Це була чудова нагода краще пізнати інститут, відчути себе в ньому більш упевненою, дізнатися, як працює внутрішня кухня, познайомитися з аудиторіями, до яких ще належало ходити.
З професійної точки зору, я вдосконалила свої комунікаційні навички, навчилася швидко орієнтуватися в адміністративних процесах, працювати в команді та ефективно взаємодіяти з різними людьми.
Для мене ця практика стала своєрідним м’яким входом у нову спеціальність. У подальшому я працювала піарницею в стартапі й агенції, а також грант-менеджеркою в громадській організації — більшість цих можливостей з’явилися завдяки нетворкінгу та участі в подіях інституту.
Рекомендую першокурсникам і юним креативникам сприймати першу практику як можливість спробувати свої сили без страху помилитися. Це етап знайомства з професією, у якому важливо задавати питання, адаптуватися, і не боятися робити перші кроки. І навіть якщо ви не встигаєте знайти місце поза університетом — практика при інституті також може дати багато цінного.
З ДОСВІДУ — В СИЛУ ТА СМІЛИВІСТЬ ІТИ ДАЛІ
Як виявляється досвід перших кроків у професії — це завжди мікс хвилювання, пошуків і маленьких перемог. Історії Марини, Анни та Єлизавети доводять, що шлях молодого креативника рідко буває прямим: спочатку – невпевненість і відмови, потім – перші успіхи, нові знайомства, а згодом і справжня впевненість у власних силах. Ключовим моментом для кожної з героїнь стала практика: саме вона перетворила абстрактні знання на реальний досвід, відкрила двері до нових професійних можливостей і стала стартовим майданчиком для подальших досягнень. Така практика або стажування, зокрема в Інституті журналістики, де вона передбачена освітніми програмами, або практика в інших інституціях, стають тією першою сходинкою, яка веде до значно більших досягнень у майбутньому. Не страшно пробувати нове, шукати себе. Страшно зупинитися перед труднощами. Адже креативники-початківці доводять – зрештою кожен наступний крок буде впевненішим, а професійний шлях – цікавішим і успішнішим.
Цей матеріал є частиною проєкту UA Creatives, створеного студенткою Навчально-наукового інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Більше за посиланням: http://labs.journ.knu.ua/creatives"