У першому матеріалі циклу «Анатомія шрифту» ми торкнулись теми будови шрифтів. У другому — розглянули класифікацію шрифтів.

А в цьому матеріалі ми розглянемо деякі додаткові параметри шрифтів, за допомогою яких ми зможемо охарактеризувати їх будову. Мова йде про такі параметри:

  • контраст шрифту,
  • динаміка шрифту,
  • вага шрифту (цей параметр ще називають «насиченість»),
  • відкритість шрифту,
  • ширина шрифту.

Давайте з кожним з цих параметрів познайомимось ближче. 

Почнемо з контрасту!

Контраст шрифту

В лекції про виразні засоби композиції ми говорили, що контраст — це суттєва відмінність двох елементів між собою.

У випадку шрифтів під контрастом розуміється відмінність між товщинами основних та другорядних штрихів. Нагадаємо, що основними в шрифтах є вертикальні штрихи (стеми) та діагональні штрихи, а другорядними — зворотні діагональні штрихи та перекладини.

Якщо товщини цих штрихів рівні, це значить, що в такого шрифту контраст відсутній. А якщо відмінність товщин суттєва, шрифт має сильний контраст.

Ось ще декілька прикладів шрифтів з сильним контрастом:

Історично, контраст сильніше виражений в антиквенних шрифтах. Набагато слабше він проявляється в брускових шрифтах і ранніх гротесках. Для геометричних гротесків характерна відсутність контрасту.

Динаміка шрифту

Як і композиції, шрифти можна поділити на статичні та динамічні.

Щоб оцінити динамічність шрифту, необхідно звернути увагу на осі симетрії в овалах та напівовалах літер. Чим сильніший буде нахил цих осей відносно стемів, тим сильнішою буде динаміка шрифту.  

Якщо ж така вісь є паралельною до стему, ми кажемо, що даний шрифт є статичним. В курсивних нарисах стеми є нахиленими за замовчуванням. В них також слід звертати увагу на кут овалів відносно стемів. Чим сильніша відмінність, тим динамічніший курсив.

Абсолютна більшість брускових шрифтів та гротески є статичними. Серед антиквенних шрифтів статичним можна вважати шрифт «Дідо» (Didot), адже всі осі в ньому суто вертикальні.

А ось декілька прикладів динамічних антиквенних шрифтів:

Динамічність та статичність шрифту — це суто конструктивна особливість. А от якщо ви хочете передати емоційну динамічність, можна використати нахилену версію шрифту.

При цьому слід розрізняти курсивні нариси — їх ще часто називають італіками (italic) — та похилі нариси шрифту (їх ще називають oblique). Формально, обидві ці варіації шрифту додають йому динаміки, але роблять це по-різному.

Курсив — це похила варіація шрифту, що тяжіє до рукописного нарису. Вона, зокрема, присутня у сімействі Times New Roman. 

Її легко відрізнити від похилого нарису формою рядкової літери «а» — в курсиві вона більше подібна до рукописної. Як правило, геометрія курсивної варіації шрифту сприймається більш органічно і є більш довершеною за будовою, адже при її розробці по суті вибудовується нова геометрія шрифту.

Похилий нарис, як правило, є менш органічною варіацією шрифту. В ньому змінюється нахил осі шрифту, і одночасно з цим — нахил основних штрихів. Більшість графічних редакторів дають нам змогу модифікувати майже будь-який шрифт подібним чином. Але часто похилий нарис сприймається менш органічно і дещо вимушено. Особливо це помітно при застосуванні його в контексті гротескних та брускових шрифтів.

Вага шрифту (насиченість)

Ще один важливий параметр шрифту — його вага (цей параметр ще називають насиченість шрифту).

Вага — це співвідношення товщини стема до ширини символу. Простіше кажучи — чим більшою є товщина штрихів шрифту, тим більшою є його вага. Найліпше її визначати за графемами латинської літери «N» або кириличної «П».

Нормальним нарисом вважають такий, в якому в білий простір літери можна розмістити 3-4 основних штрихи. Його так і називають — regular, тобто в перекладі з англійської «звичайний».

Як правило, шрифти зі збільшеною вагою використовуються для написів, що мають ліпше зчитуватись здалека: для газетних чи журнальних заголовків, для вивісок, для зовнішньої реклами тощо. Тобто, можна сказати, що товсті нариси шрифтів є дотичними до заголовкових шрифтів.

Зазвичай розрізняють такі модифікації шрифту в контексті збільшення його ваги:

  • надлегкий — Ultra Light,
  • тонкий — Thin,
  • легкий — Light,
  • звичайний — Regular,
  • середній — Medium,
  • виразний — Bold,
  • важкий — Heavy,
  • надважкий — Black.

Слід зауважити, що далеко не кожне сімейство шрифтів містить такий широкий діапазон нарисів. Це пов’язано з тим, що для досягнення гармонійності та збалансованості нового нарису дизайнеру шрифту часто доводиться суттєво його переосмислювати, по суті, створити повноцінний додатковий шрифт. Тому в більшості сімейств шрифтів присутні лише декілька нарисів.

Щоб відчути, наскільки суттєво змінюється сприйняття шрифту разом з нарисом, можна подивитись на сімейство Helvetica Neue.

Зверніть увагу, що в сімействі шрифтів Helvetica Neue еквівалентом нарису Regular є нарис Roman. Це не помилка, а просто ще одна відмінність шрифтової термінології. Таким чином цей нарис назвали автори шрифту зі студії Linotype. Докладніше про це розповідає Ендрю Вільямс на форумі quora.

Відкритість шрифту (апертура)

Ще один параметр шрифту, пов’язаний з його будовою — відкритість. Інша назва цього параметру — апертура (слово походить від латинського apertura, яке можна перекласти як «отвір»).

В контексті шрифтів апертура — це область символу, що повністю або частково обмежена його формою. Апертури поділяють на закриті (це, власне, ті самі просвіти та очі, про які ми писали в першій статті про будову літер) та відкриті.

До закритих відносять:

A, B, D, O, P, Q, R, a, b, d, e, g, o, p та q

0, 4, 6, 8 та 9

А відкриті апертури це:

c, f, h, i, s

Сутність цього параметру простіше за все пояснити на прикладі літери «С». 

В даному випадку апертура — це відстань між двома кінчиками цієї літери. 

Шрифти з великою апертурою, відповідно, називають сильно відкритими, з середньою апертурою — помірно відкритими, а такі, в яких апертура маленька — майже замкненими. 

Більшість антиквенних шрифтів є відкритими. Брускові й гротескні шрифти, як правило, більш замкнені.

Більш відкриті шрифти мають більш компактну форму. Але при цьому вважається, що напівзакриті шрифти ліпше розпізнаються при швидкому читанні, і тому їх часто застосовують на номерних знаках та в дизайні навігації.

Існує також думка, що більш відкриті шрифти передають відчуття емоційної відкритості, простоти та відвертості. А закриті шрифти, відповідно, відчуття замкненості, стабільності, захищеності.

Ширина шрифту

Нарешті, останній параметр шрифту, який ми розглянемо в цій статті — так звана ширина шрифту. 

Інколи цей параметр може збивати з пантелику, тому що насправді під ним розуміють не ширину символу у шрифті, як таку, а співвідношення ширини до висоти символу.

Форма символу відтак може бути наближеною до одного з трьох станів:

  • Високого прямокутника — в такому випадку ми кажемо, що даний шрифт є вузьким.
  • Квадрату — такий шрифт має нормальну ширину.
  • Широкого прямокутника — шрифти з подібним співвідношенням ми вважаємо широкими.

Саме шрифти з нормальною шириною ми найбільш комфортно сприймаємо, коли читаємо значні масиви тексту.

Вузькі (а також надвузькі) та широкі (і відповідно, надширокі) шрифти добре підходять для плакатних написів, газетних заголовків, реклами тощо — там, де масиви слів незначні. 

В таких контекстах вони можуть мати позитивний візуальний ефект, адже через незвичну форму добре привертають до себе увагу.

А от для читання значних масивів тексту (навіть речення чи двох), вони не надто добре підходять. 

Саме через таку їх якість, вузькі шрифти часто використовують для різних обов’язкових написів в зовнішній рекламі.

При цьому окремі символи всередині шрифту можуть мати відмінну ширину. Наприклад, літера «Ж» часто ширша за «І». 

В шрифтових каталогах виділяють в окрему групу шрифти, в яких всі символи мають однакову ширину. Вони називаються моноширинними і, як правило, використовуються в контекстах, де рівність текстових рядків важлива. Наприклад, для набору програмного коду. 

***

Тепер, коли ми розглянули основи будови шрифтів та їх класифікації, ми нарешті можемо перейти до питання підбору шрифтів до проєкту та шрифтових пар.

Саме про це ітиме мова в наступному матеріалі.